Відповідальність за порушення законодавства з охорони праці За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об’єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом (Стаття 44 Закону України “Про охорону праці”).
КЗпП України (ст.147) встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи.
Матеріальна відповідальність регламентується статтями 130 – 138 КЗпП України та іншими нормативними актами, що стосуються цієї відповідальності у трудових відносинах.
Адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі охорони праці регламентується главою 5 Особливої частини Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Стаття 41: Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці тягне за собою накладення штрафу: на працівників – від двох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності – від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 271 ККУ встановлює кримінальну відповідальність за порушення вимог законодавства про охорону праці:
1. Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином-суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, – карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.
2, Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, – карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.
2.Опалення і кондиціонування
Системи опалення являють собою комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщень у холодну пору року. До основних елементів систем опалення належать: джерело тепла, теплопроводи, нагрівні прилади (радіатори). Теплоносіями можуть бути нагріта вода, пара чи повітря.
Системи опалення поділяються на місцеві та центральні. До місцевого опалення належить пічне та повітряне. Воно застосовується приміщеннях житлових та побутових, а також виробничих невеликих за площею.
До систем центрального опалення належать: водяне, парове, панельне, повітряне і комбіноване.
При виборі систем опалення підприємства, що проектується чи реконструюється необхідно враховувати санітарно-гігієнічні, виробничі, експлуатаційні та економічні чинники.
Кондиціонуванняповітря — це створення та автоматичне підтримання в приміщенні заданих або таких, що змінюються за певною програмою метеорологічних умов, які є найбільш сприятливими для працівників та нормального протікання технологічного процесу.Кондиціонування повітря може бути повним та неповним. Повне кондиціонування повітря передбачає регулювання температури, вологості, швидкості руху повітря, а також можливе його додаткове оброблення (очищення від пилу, дезодорація, озонування). При неповному регулюється лише частина параметрів.
Кондиціонування повітря здійснюється кондиціонерами, які поділяються на центральні та місцеві. Центральні кондиціонери призначені для великих за розмірами приміщень, вони складаються з трьох частин: відділення змішування повітря, промивної камери та відділення другого промивання. Місцеві кондиціонери використовуються у малих приміщеннях і працюють на зовнішньому повітрі за, так званою, припливною схемою.
3.Призначення, будова і приведення в дію вуглекислотних вогнегасників.
Вуглекислотні вогнегасники ВВ-2, ВВ-5 і ВВ-8 використовується для гасіння легкозаймистих і горючих рідин (ЛЗР і ГР), твердих речовин та матеріалів, електроустановок та електроприладів, що знаходяться під напругою. Ними не можна гасити гідрофільні легкозаймисті рідини (спирти, ацетон і т.п.), в яких вона добре розчиняється; тліючих матеріалів (оскільки відсутнє змочування); речовини, які можуть горіти без доступу повітря або утворювати з СО2 горючі гази (целулоїд, фотоплівка на нітрооснові, магній та його сплави, терміт та ін.).
Для приведення до дії вогнегасників необхідно якнайближче підійти до осередку пожежі (1,5 – 2 м.), тримаючи вогнегасник за ручку, скерувати дифузор-снігоутворювач лівою рукою в осередок пожежі, правою рукою відкрити вентиль вогнегасника, повертаючи маховичок проти годинникової стрілки.
Для уникнення обмороження рук вогнегасник слід тримати за ручку і не доторкатися відкритими частинами тіла до металевого раструба.
Білет 13
1.Вплив шкідливих речовин на організм людини
Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічних процесах. Шкідлива речовина - це речовина, що контактуючи з організмом людини, може спричинювати захворювання чи відхилення у стані здоров'я як під час впливу речовини, так і в подальший період життя теперішнього і наступних поколінь.
Шкідливі речовини можуть потрапити в організм людини через органи дихання, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки. Через дихальні шляхи проникають пари, газо - та пилоподібні речовини, а через шкіру - переважно рідини. Через шлунково-кишкові шляхи потрапляють речовини під час ковтання або при внесенні їх у рот забрудненими руками.
Найчастіше промислові шкідливі речовини потрапляють в організм людини через дихальні шляхи. Завдяки величезній (понад 90 м2) всмоктувальній поверхні легень утворюються сприятливі умови для надходження шкідливих речовин у кров, яка розносить їх по всьому організму. Слід зазначити, що ураження шкіри (порізи, рани) прискорюють проникнення шкідливих речовин в організм людини.
Шкідливі речовини, що потрапили тим чи іншим шляхом у організм, можуть зумовлювати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовин, їх кількості, часу дії, шляху, яким вони потрапили в організм, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму та ін. Гострі отруєння виникають у результаті короткочасної (протягом доби) дії значних доз шкідливих речовин.
Хронічні отруєння виникають унаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин, що дещо перевищують ГДК. Шкідливі речовини, потрапивши в організм, розподіляються в ньому нерівномірно. Найбільша кількість свинцю накопичується в кістках, фтору - у зубах, марганцю - у печінці і т. ін. Такі речовини мають властивість утворювати в організмі так зване депо і затримуватись у ньому тривалий час.
При хронічному отруєнні шкідливі речовини можуть не лише накопичуватись в організмі (матеріальна кумуляція), але й спричинювати "накопичення" функціональних ефектів (функціональна кумуляція).
У санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділяти шкідливі речовини на хімічні речовини та промисловий пил.
Хімічні речовини
(Шкідливі та небезпечні) відповідно до ГОСТу 12.0.003-74 за характером впливу на організм людини поділяються на:
- загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін та ін.);
- подразнювальні, що зумовлюють подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон та ін.);
- сенсибілізуючі, що діють як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на основі нітросполук та ін.);
- канцерогенні, що спричинюють ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, азбест та ін.);
- мутагенні, що викликають зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини, формальдегід та ін.);
- такі, що впливають на репродуктивну (відтворення потомства) функцію (бензол, свинець, марганець, нікотин та ін.).
Варто зазначити, що існують й інші різновиди класифікацій шкідливих речовин: за переважаючою дією на певні органи чи системи людини (серцеві, кишково-шлункові, печінкові, ниркові та ін.), за основною шкідливою дією (задушливі, наркотичні, подразнювальні та ін.), за тривалістю дії (летальні, тимчасові, короткочасні) та ін.
Виробничий пил
Досить поширений небезпечний та шкідливий виробничий чинник. Від пилу потерпають робітники гірничодобувної промисловості, машинобудування, металургії, текстильної промисловості, сільського господарства і т. ін. Залежно від походження пил може бути органічним (тваринний, рослинний, штучний), неорганічним (металевий, мінеральний) та змішаним.
Пил може чинити на людину фіброгенний вплив, через що у легенях спостерігається розростання сполучних тканин, що порушує нормальну будову та функцію органу. Шкідливість виробничого пилу зумовлена його здатністю викликати професійні захворювання легень, у першу чергу, пневмоконіози.
Уражаюча дія пилу, в основному, визначається його токсичністю та особливістю дії на організм людини, концентрацією, дисперсністю (розміром) частинок пилу, їх формою та твердістю, волокнистістю, питомою поверхнею і т. ін.
Необхідно враховувати, що у виробничих умовах працівники зазвичай зазнають одночасного впливу кількох шкідливих речовин, у тому числі й пилу.
При цьому їхня спільна дія може бути взаємопідсиленою, взаємопослабленою чи "незалежною". На дію шкідливих речовин впливають також інші шкідливі й небезпечні чинники. Наприклад, підвищена температура і вологість як і значне м'язове напруження, в більшості випадків підсилюють дію шкідливих речовин.
Суттєве значення мають індивідуальні особливості людини. З огляду на це для робітників, які працюють у шкідливих умовах, проводяться обов'язкові попередні (при прийнятті на роботу) та періодичні (1 раз на 3, 6,12 та 24 міс, залежно від токсичності речовин) медичні огляди.
2. Технічні засоби захисту електроустановок.
Підвищення електробезпеки в електроустановках досягається застосуванням систем захисного заземлення, занулення, захисного вимикання та інших засобів і методів захисту, у тому числі знаків безпеки і попереджувальних плакатів, написів. В системах місцевого освітлення, в ручному електрифікованому інструменті та у деяких інших випадках застосовують знижену напругу.
Вимоги до пристрою захисного заземлення і занулення електроустаткування визначені “Правилами улаштування електроустановок”, відповідно до яких вони повинні влаштовуватися при номінальній напрузі 380 В і вище змінного і 440 В і вище постійного струму. Захисному заземленню чи зануленню підлягають металеві частини електроустановок, що можуть виявитися під напругою в результаті ушкодження ізоляції і доступні для дотику людини.
Захисне заземлення це навмисне електричне з'єднання металевих частин електроустановок із землею чи її еквівалентом (водопровідними трубами тощо). При пробиванні ізоляції струмоведучих частин на корпус, ізольований від землі, він виявляється під фазовою напругою (рисунок 3.2 а). В такому випадку струм, що протікає через людину становить Iл = Uф/Rл.
При наявності заземлення, унаслідок витікання струму на землю через заземлювач, струм, що проходить через людину, виявляється меншим, ніж у незаземленій установці, адже опір заземлювального пристрою, що приєднаний паралельно до людини значно менший від опору людини. Щоб напруга на заземленому корпусі устаткування було мінімальним, обмежують опір заземлення. В установках 380/220 В опір повинен бути не більше 4 Ом, в установках 220/127 В – не більш 8 Ом.
Як заземлювальні пристрої електроустановок в першу чергу використовують природні заземлювачі. Можливе застосування залізобетонних фундаментів промислових будинків і споруд. При відсутності природних заземлювачів влаштовують штучні заземлювачі із сталевих труб, стрижнів, кутників. Після заглиблення в землю їх з’єднують між собою провідниками. Категорично забороняється використовувати в якості заземлювачів трубопроводи з горючими рідинами і газами.
Занулення полягає в навмисному з'єднанні металевих не струмоведучих частин устаткування, що можуть виявитися під напругою внаслідок пробивання ізоляції, з нульовим захисним провідником. При замиканні будь-якої фази на корпус утвориться контур короткого замикання, що характеризується силою струму значної величини, достатньої для вимикання запобіжників у фазних живильних проводах. У такий спосіб електроустановка знеструмлюється.
Захисне вимикання - це швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки (не більше ніж за 0,2 с) у разі виникнення в ній небезпеки ураження струмом. Схеми автоматичних пристроїв, що вимикають, дуже різноманітні. В усіх випадках система спрацьовує на перевищення якого-небудь параметра в електричних ланцюгах технологічного устаткування (сили струму, напруги, опору ізоляції).
Підвищення електробезпеки досягається також шляхом застосування ізолювальних, огороджувальних, запобіжних і сигнальних засобів захисту.
Ізолювальні електрозахисні засоби поділяються на основні і додаткові. Основні ізолювальні електрозахисні засоби здатні тривалий час витримувати робочу напругу електроустановки, і тому ними дозволяється доторкуватися до струмопровідних частин, що знаходяться під напругою, і працювати з ними. До таких засобів відносяться: в електроустановках напругою до 1000 В – діелектричні гумові рукавички, інструмент з ізолювальними рукоятками і покажчики напруги до 1000 В (раніше називалися струмошукачами); в електроустановках напругою вище 1000 В – ізолювальні штанги, електровимірювальні кліщі, а також покажчики напруги вище 1000 В.
Додаткові ізолювальні електрозахисні засоби володіють недостатньою електричною міцністю і тому не можуть самостійно захищати людини від ураження струмом. Їхнє призначення – підсилювати захисну дія основних ізолювальних засобів, разом з якими вони повинні застосовуватися. До додаткових ізолювальних засобів відносяться: в електроустановках напругою до 1000 В – діелектричні калоші, килимки та ізолювальні підставки; в електроустановках напругою вище 1000 В – діелектричні рукавички, боти, килимки, ізолювальні підставки.
Засоби огородження призначені для постійного чи тимчасового огородження струмоведучих частин. Їх основною метою є запобігання проникнення сторонніх осіб в електроустановки.
Сигнальні засоби включають знаки заборони та попередження, а також плакати: заборонні, попереджувальні та дозвільні. Найчастіше застосовуються плакати “Не влізай! Уб’є!”, “Не вмикати! Працюють люди!”.
3. Способи припинення горіння
Є чотири основні способи припинення процесу горіння:
а) охолодження горючих речовин або зони горіння:
суцільними струменями води;
розпиленими струменями води;
перемішуванням горючих речовин.
б) ізоляції горючих речовин або окисника (повітря) від зони горіння:
шаром піни;
шаром продуктів вибуху вибухових речовин;
утворенням розривів у горючій речовині;
шаром вогнегасного порошку;
вогнегасними смугами.
в) розбавлення повітря чи горючих речовин:
тонкорозпиленими струменями води;
газоводяними струменями;
негорючими газами чи водяною парою;
водою (для горючих та легкозаймистих гідрофільних рідин)
г) хімічного гальмування (інгібування) реакції горіння:
вогнегасними порошками;
галогеновуглеводнями.
Зазвичай механізм гасіння пожежі має комбінований характер, при якому мають місце одночасно кілька способів припинення процесу горіння.
Речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння називаються вогнегасними речовинами. Вони повинні володіти високим ефектом гасіння при відносно малій їх витраті, бути дешевими, безпечними при застосуванні, не заподіювати шкоди матеріалам, предметам та навколишньому середовищу. Речовини, що найбільш повно відповідають вищезазначеним вимогам, а відтак належать до основних вогнегасних речовин є: вода (в різних видах), піна, інертні та негорючі гази, галогенопохідні вуглеводнів, спеціальні порошки, пісок. Ці речовини здійснюють, зазвичай, комбіновану дію на процес горіння. Так, вода охолоджує та ізолює (або розбавляє) джерело горіння; піна здійснює ізолювальну та охолоджувальну дію; порошки можуть інгібувати процес горіння та ізолювати тверді горючі речовини від зони полум'я. Однак для будь-якої вогнегасної речовини характерна основна (домінуюча) дія. Наприклад, вода здійснює, в основному, охолоджувальну дію на процес горіння, піна – ізолювальну, інертні та негорючі гази – розбавлювальну, галогеновуглеводні та порошки – інгібувальну
Білет 14
1.Групи електробезпеки обслуговуючого персоналу електроустановок.
Мінімальні вимоги для отримання групи з електробезпеки є такими:
1. Для отримання групи I достатньо пройти інструктаж з електробезпеки в даній електроустановці з оформленням в журналі інструктажу. Видавати посвідчення працівникам з групою I не вимагається.
2. Працівникам віком молодше 18 років не дозволяється присвоювати групу вище II.
3. Для отримання чергової групи з електробезпеки необхідно мати мінімальний стаж роботи в електроустановках з попередньою групою.
4. Для отримання груп II - V працівники повинні:
- мати чітке уявлення про небезпеку, пов’язану з роботою в електроустановках;
- знати та вміти застосовувати на практиці ці та інші правила безпеки в обсязі, що відноситься до роботи, яка виконується;
- знати будову і принцип дії електроустановок;
- вміти практично надавати першу допомогу потерпілим у разі нещасних випадків.
Крім того, для отримання груп III, IV і V необхідно знати компоновку електроустановок та вміти організувати безпечне проведення робіт. Для отримання групи V необхідно також чітко розуміти, чим спричинені вимоги конкретних пунктів цих Правил. Для отримання III - V груп з електробезпеки вимагається пройти спеціальне навчання стосовно посади, яку займає працівник.
Види пожежної охорони.
Згідно статті 15 ЗПБ пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та добровільну. Існує також поділ пожежної охорони на професійну та добровільну.
Державна пожежна охорона (ДПО) формується на базі воєнізованої та професійної пожежної охорони, входить до системи МНС і здійснює державний пожежний нагляд(Стаття 16 ЗПБ). Вона створюється в містах, інших населених пунктах, на промислових та інших об'єктах незалежно від форм власності у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
На об'єктах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, створюються підрозділи відомчої пожежної і пожежно-сторожової охорони, які здійснюють свою діяльність згідно з положеннями, погодженими з МНС.
У селищах і селах підрозділи місцевої пожежної охорони створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Додатково підрозділи місцевої пожежної охорони можуть створюватися також у містах та для охорони об'єктів. ( Стаття 27 ЗПБ)
На підприємствах, в установах та організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації їх гасіння можуть створюватися з числа робітників, службовців, інженерно-технічних працівників та інших громадян добровільні пожежні дружини (команди), Положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України.
З метою об'єднання зусиль трудових колективів, вчених, фахівців пожежної охорони та окремих громадян у галузі забезпечення пожежної безпеки можуть створюватись асоціації, товариства, фонди та інші добровільні протипожежні об'єднання громадян, які здійснюють свою діяльність згідно з чинним законодавством України.
Білет 15
|