Вени великого кола кровообігу

Венозна кров великого кола кровообігу проходить у праве передсердя по двох найбільших венах тіла людини — верхній порожнистій та нижній порожнистій.

Верхня порожниста вена (v. cava superior) розміщена у вер­хньому відділі переднього середостіння. Утворена внаслідок злиття правої та лівої плечо-головних вен, збирає венозну кров від голови, шиї, верхніх кінцівок та стінок грудної порожнини.

Плечо-головні вени (w. brachiocephalicae) — права та ліва — відводять кров від голови, шиї , верхніх кінцівок та стінок грудної порожнини.. Кожна з них утворюється позаду відповідного груднинно-ключичного сугло­ба в результаті злиття внутрішньої яремної та підключичної вен.

У плечо-головні вени впадають вени від органів середостін­ня: вени загруднинної залози, осердні вени, стравохідні, брон­хіальні, середостінні та трахейні вени.

Крім того, в плечо-головні вени впадають більш значні вени, а саме: внутрішні грудні вени, по дві вени з кожного боку, най­вищі міжреброві вени (збирають кров з двох — трьох верхніх міжребрових проміжків), нижні щитоподібні вени).

Вени голови та шиї

Зовнішня яремна вена (v. jugularis externa) утворюється на рівні кута нижньої щелепи у результаті злиття защелепної та задньої вушної вен, впадає в підключичну або у внутрішню ярем­ну вену. Зовнішня яремна вена збирає кров з покривів голови та надлопаткової ділянки.

Внутрішня яремна вена (v. j ugularis interna) найбільша вена шиї. Спускається по шиї в складі судинно-нервового пучка.

На рівні груднинно-ключичного суглоба внутрішня яремна вена зливається з підключичною веною свого боку і утворює плечо-головну вену. До внутрішньої яремної вени впадають ли­цева вена, защелепна вена.

Підключична вена (v. subclavia) є безпосереднім продовжен­ням пахвової і на рівні груднинно-ключичного суглоба, з'єдну­ючись із внутрішньою яремною веною, утворює плечо-головну вену; відводить кров від верхньої кінцівки.

Вени верхніх кінцівок: поверхневі і глибокі

Вени верхньої кінцівки широко між собою анастомозують і поділяються на поверхневі та глибокі. Поверхневі вени верхньої кінцівки починаються від тильної венозної сітки кисті. На пе­редпліччі та плечі вони утворюють променеву та ліктьову підшкірні вени.

Променева підшкірна, або головна, вена (v. cephalica) піднімається догори по задній ділянці передпліччя, потім пере­ходить на передню ділянку передпліччя і доходить до ліктьово­го згину. Дійшовши до ключиці, вона вливається у пахвову вену.

Ліктьова підшкірна, або основна, вена (v. basilica) починаєть­ся на ліктьовому боці тилу кисті і піднімається до ліктьового згину. У цьому місці вона за допомогою серединної вени ліктя анастомозує з променевою підшкірною веною. Приблизно посе­редині плеча ліктьова підшкірна вена впадає в одну з плечових вен.

Серединна вена ліктя (v. mediana cubiti) розміщується косо в ліктьовій ямці і з'єднує променеву та ліктьову підшкірні вени. Цю вену використовують для ін'єкцій.

Глибокі вени верхньої кінцівки звичайно супроводжують по дві кожну артерію і відповідно до неї називаються. Мають чис­ленні анастомози між собою. Усі вени верхньої кінцівки мають клапани.

Пахвова вена (v. axillaris) приймає кров з глибоких та повер­хневих вен верхньої кінцівки і переходить у підключичну вену.

Нижня порожниста вена (v. cava inferior) Утворюється на рівні IV—V поперекових хребців з'єднанням правої та лівої за­гальних клубових вен. Піднімається по черевній порожнині, проходить крізь отвір у діафрагмі і в грудній порожнині впадає у праве передсердя. У нижню порожнисту вену вливаються при­стінкові гілки від стінок черевної порожнини: поперекові вени по 4 з кожного боку, нижні діафрагмові вени та нутряні гілки від парних органів: наднирникові, ниркові вени, яєчкові або яєчни­кові вени.

Ворітна вена (v. portаe) — товстий венозний стовбур, близь­ко 5 см завдовжки. Утворюється злиттям селезінкової та двох брижових вен, що збирають кров від непарних органів черевної порожнини; впадає у ворота печінки.

Вени нижньої кінцівки

Вени нижньої кінцівки поділяються на поверхневі і глибокі. До поверхневих вен належать велика підшкірна вена (v. saphena magna) та мала підшкірна вена (v. saphena parva), які проходять по гомілці і впадають у глибокі вени.

Глибокі вени нижньої кінцівки парні, супроводять артерії однойменні з ними: передні та задні великогомілкові вени, підко­лінна вена, стегнова вена, що продовжується у зовнішню клубову вену.

Загальна клубова вена (v. iliaca communis) парна, утворюєть­ся з кожного боку від злиття зовнішньої та внутрішньої клубо­вих вен. Права та ліва загальні клубові вени з'єднуються на рівні IV і V поперековими хребцями й утворюють нижню порожнисту вену.

Лімфатична система

Лімфатична система є частиною судинної системи. Вона складається з лімфатичних капілярів, лімфатичних судин, лімфатичних стовбурців, вузлів, органів та лімфатичних проток. Усі орга­ни лімфатичної системи пов'язані між собою, в них відбуваєть­ся процес лімфоутворення і лімфовідтоку.

Початком лімфатичної системи є лімфатичні капіляри — замкнуті ендотеліальні трубочки, що утворюють в органах сітки різних форми та структури. Діаметр лімфатичних капілярів ста­новить 200 мкм і більше. Стінки капілярів зливаються і утворю­ють лімфатичні судини. Стінка лімфатичної судини побудована за принципом стінки вени: має три шари; внутрішній шар має складки, що утворюють клапани. Клапани забезпечують течію лімфи в одному напрямку — від периферії до центру.

Лімфатичні судини, що проходять через органи, називають органними, а ті, що не проходять через органи — позаорганними. Лімфатичні судини об'єднуються в лімфатичні стовбури (по­перекові, кишковий, підключичні, яремні, бронхосередостінні), що утворюють дві лімфатичні протоки — праву лімфатичну та грудну.

Права лімфатична протока (ductus lymphaticus dexter) ко­ротка (10— 12 мм), розташована в ділянці шиї, утворена злиттям правого бронхосередостінного, правого підключичного та право­го яремного стовбурів і впадає в праву підключичну вену або в місце їх злиття. Права лімфатична протока збирає лімфу від органів і стінок правої половини грудної клітки, правої верхньої кінцівки та правої половини голови та шиї.

Грудна протока (ductus thoracicus) починається в черевній порожнині шляхом злиття правого і лівого поперекових сто­вбурів на рівні IX грудного і II поперекових хребців (цистерна). З черевної порожнини протока через аортальний отвір діафрагми підіймається в грудну порожнину, проходить на лівий бік і впадає в ліву внутрішню яремну вену або в ліву підключичну вену, або в місце їх злиття (лівий венозний кут). Грудною прото­кою лімфа відходить у венозний кровообіг від нижніх кінцівок, органів малого тазу і черевної порожнини, лівої половини груд­ної клітки, лівої верхньої кінцівки, лівої половини голови та шиї.

Лімфатичні вузли (nodi lymphatici) представляють собою сіруваті утвори овальної, бобоподібної, округлої та інших форм, розміром 1—20 мм. Лімфатичний вузол вкритий щільною спо­лучнотканинною оболонкою, від якої до середини відходять пе­ретинки (трабекули). Між ними розташована речовина вузла, що має кірковий та мозковий шари. Кірковий шар складається з фолікулів з великою кількістю лімфоцитів. Лімфатичні вузли розташовані у вигляді ланцюжка за ходом лімфатичних судин; часто групами у відповідних ділянках тіла і мають назви частин тіла за місцем розташування (привушні, шийні, піднижньощелепні, грудні, пахвинні та ін.). Судини, що приносять лімфу до лімфовузла, впадають через його зовнішню стінку, а виходять разом з кровоносними судинами через ворота вузла.

У лімфатичних вузлах розмножуються молоді лімфоцити. Лімфа у вузлах очищується від мікроорганізмів, токсичних ре­човин; лімфатичні вузли вважаються біологічними фільтрами: при запальних процесах в організмі у клітинах вузлів виробля­ються антитіла, що розносяться по організму з током лімфи. Лімфа — це безбарвна прозора рідина, яка відрізняється від плазми крові меншим вмістом білка. Загальна кількість її — 1 — 2 л. Утворюється лімфа з води і розчинених у плазмі крові речо­вин (неорганічних сполук, глюкози, кисню), які потрапили че­рез стінку кровоносних капілярів у тканини, а з тканин — у лімфатичні капіляри. У лімфі, як правило, немає еритроцитів, а є невелика кількість гранулоцитів.

До лімфатичної системи, крім перелічених утворів, належить кістковий мозок, загруднинна залоза, гемолімфатичні вузли, лімфоїдна тканина деяких органів (у червоподібному відростку, мигдаликах) та пульпа селезінки.

Селезінка (lien). Розташована в черевній порожнині в ліво­му підребер'ї, на рівні IX—XII ребер. Розрізняють дві поверхні селезінки, одна з них прилягає до діафрагми (діафрагмова), дру­га — до внутрішніх органів (нутрощева: до шлунка, лівої нирки, підшлункової залози). На нутрощевій поверхні розташовані ворота селезінки — місце входу і виходу судин та нервів. Колір селезінки темно-червоний.

Величина селезінки залежить від наповнення її кров'ю. Се­лезінка вкрита очеревиною, під якою є сполучнотканинна кап­сула, що дає всередину органу перетинки — трабекули. Між ними розташована селезіночна пульпа і лімфатичні фолікули. Пульпа селезінки утворена ретикулярною тканиною, в петлях якої міститься велика кількість лімфоцитів і еритроцитів. Роз­різняють червону пульпу — ретикулярна тканина, заповнена еритроцитами, та білу пульпу — лімфоїдна тканина. У селезінці утворюються лімфоцити; кров звільняється від загиблих ерит­роцитів; селезінка виконує роль депо крові.

Латинські терміни:vena cava superior, vena cava inferior, vena pоrtae (hepatis), ductus thoracicus, ductus lymphaticus dexter et sinister, nodi lymphatici, spleen, thymus.

Контролююча програма

1. Верхня порожниста вена: положення, як утворюється?

2. Внутрішня яремна вена: з яких ділянок тіла збирає кров, як проходить, куди впадає?

3. Поверхневі вени верхньої кінцівки.

4. Глибокі вени верхньої кінцівки. Непарна та напівнепарна вени.

5. Нижня порожниста вена.

6. Поверхневі вени нижньої кінцівки.

7. Глибокі вени нижньої кінцівки.

8. Нутрощеві вени парних органів живота: назва, куди впа­дають?

9. Ворітна вена: положення, з яких органів збирає кров?

10. Відомості про верхню брижову, нижню брижову, селезін­кову вену.

11. Дві системи капілярів у печінці.

12. З чого складається лімфатична система?

13. Де і з якої рідини утворюється лімфа?

14. Значення лімфатичної системи.

15. Будова лімфатичних капілярів.

16. Будова стінки лімфатичних судин.

17. Положення і місце впадіння грудної протоки.

18. Які лімфостовбури впадають у грудну протоку?

19. Положення і місце впадіння правої лімфатичної протоки.

20. Які лімфосудини впадають у праву лімфатичну протоку?

21. Будова лімфатичного вузла.

22. Значення лімфотока через лімфатичні вузли.

23. 3 чого складається кіркова і мозкова речовини лімфатич­них вузлів?

24. Назва і положення основних груп лімфатичних вузлів окремих частин тіла.

25. Органи кровотворення: назва, які елементи крові вироб­ляють?

26. Положення селезінки, її значення.

27. Внутрішня будова селезінки.

28. Зовнішня будова селезінки.

Дисципліна: АНАТОМІЯ

ІІ семестр

ЛЕКЦІЯ № 4

Тема: АНАТОМІЯ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

План.

1. Верхні й нижні дихальні шляхи. Зовнішній ніс: частини, будова. Носова порожнина: присінок, носові ходи, приносові пазухи.

2. Функційні частини носової порожнини.

3. Гортань: топографія. Будова гортані: хрящі, м’язи, зв’язки, суглоби. Порожнина гортані. Голосові складки, голосова щілина.

4. Трахея: частини, топографія, будова стінки. Головні бронхи: топографія, будова стінки. Бронхіальне дерево.

5. Легені: топографія, зовнішня будова. Ацинус — структурно-функційна одиниця легень.

Органи дихання

Дихальна система виконує функцію газообміну між зовнішнім середовищем і організмом та об’єднує такі органи: порожнину носа, гортань, трахею, бронхи і легені.

Порожнина носа, гортань, трахея і бронхи, які проводять повітря, називаються дихальними шляхами. У клініці порожнину носа, носову частину глотки і гортань відносять до верхніх шляхів, а трахею й бронхи — до нижніх.

Дихальні шляхи мають твердий скелет, утворений хрящами або кістками. Зсередини вони вистелені слизовою оболонкою з епітелієм. Слизова оболонка бере участь в очищенні пилу, його зволоженні й нагріванні.

Порожнина носа (cavitas nasi) — початкова частина дихального апарату. Вона має нижню, верхню та бічні стінки. Нижня стінка утворена твердим піднебінням, верхня — решітчастою кісткою, а бічні — верхньощелепними і піднебінними кістками. Носова перегородка поділяє порожнину носа на праву та ліву частини. На бічних стінках порожнини носа є три носові раковини - верхня, середня та нижня. Проміжки між раковинами називають відповідно верхнім, середнім та нижнім носовим ходам.

У носову порожнину відкриваються отвори приносових пазух - клиноподібної, решітчастої, лобової, верхньощелепної. Носова порожнина хоанами сполучається з носовою частиною глотки. Слизова оболонка носової порожнини вкрита війчастим епітелієм. Слизові залози виділяють секрет, який зволожує слизову оболонку. На слизовій оболонці верхньої та середньої частин носових раковин розміщені рецептори нюху.

Гортань (larynx) крім повітропроведення виконує функціюголосового апарату. Розташована в передній частині шиї на рівніIV—VI шийних хребців. Внизу гортань продовжується в трахею.

Скелет гортані утворюють хрящі, з’єднані між собою суглобами, зв’язками та м’язами. До непарних хрящів належав щитоподібний, перснеподібний та надгортанник, а до парних - черпакуватий, ріжкуватий та клиноподібний.

М’язи гортані — посмуговані — йдуть від одних і прикріплюються до інших хрящів гортані. За функцією їх можна поділив на м’язи, які розширюють голосову щілину, та м’язи, які її звужують: задній та бічний персно-черпакуваті м’язи, поперечний черпакуватий, персно - щитоподібний, щито-черпакуватий м’яз. Порожнина гортані вистелена слизовою оболонкою, майже всюди покритою багатошаровим війчастим епітелієм, з великою кількістю дрібних слизових залоз. Порожнину гортані поділяють на три відділи: верхній, середній та нижній.

Верхній відділ починається входом у гортань, обмеженим надгортанником. У середньому відділі слизова оболонка утворює дві парні складки: присінок гортані та голосові складки. Голосові складки обмежують найвужчу частину порожнини гортані -голосову щілину. У товщі голосової складки містяться голосова зв’язка та голосовий м’яз. Між присінковими та голосовими складками з кожного бокує заглибини — гортанні шлуночки. Слизова оболонка верхнього відділу гортані дуже чутлива,і незначні подразнення її (їжею, хімічними речовинами тощо) спричинюють рефлекторний кашель.

Звукоутворення у гортані — результат коливальних рухів голосових зв’язок, які передаються на струмінь видихуваного повітря. Завдяки органам, що виконують роль резонаторів (глотка, піднебіння, язик, губи, щоки), звуки стають роздільними.

Трахея(trachea) форму трубки, яка не спадається і зяє. Довжина її 9—15 см, діаметр — 1,5—2,7 см. Починається від гортані (на рівні VI — XII шийних хребців), закінчується в грудній порожнині (на рівні IV—V грудних хребців) роздвоєнням трахеї (біфуркацією) на лівий і правий головні бронхи.

Скелет трахеї формують 16—20 хрящів, які мають форму півкілець. Задня їх частина м’яка і називається перетинчастою. Слизова оболонка трахеї вкрита псевдобагатошаровим епітелієм. У слизовому прошарку міститься багато дрібних слизових залоз.

Ззовні трахея вкрита сполучнотканинною оболонкою. Шийний відрізок спереду прикривають груднинно-щитоподібний та під’язиковий м’язи, по обидва боки від трахеї розташовані права та ліва частки щитоподібної залози та судиннонервові пучки. Позаду трахеї розміщений стравохід.

Бронхи (bronchi) утворюються в результаті роздвоєння тра­хеї на рівні IV—V грудних хребців. Довжина правого бронха — 1 – 3 см, а лівого — 4—6 см. Правий бронх ширший. Його напрямок збігається з напрямком трахеї, тому сторонні предмети, що потрапляють у систему органів дихання потрапляють у правий бронх.

За будовою стінки бронхів подібні до стінок трахеї. У легенях кожний із бронхів розгалужується на бронхи меншого діаметра. Називаються бронхіолами. Це розгалуження утворює бронхіальне дерево.

Легені(pulmones) займають більшу частину грудної порожнини. За формою нагадують конус, верхівка якого виступає на 2 – 3 см вище від ключиці, а основа прилягає до діафрагми.

Легені мають реброву, середостінну та діафрагмову поверхні, два краї — передній та нижній.

Глибокі щілини на легенях відмежовують її частки, причому права легеня має їх три, а ліва — дві частки. На середостінних поверхнях розміщені ворота легень, через які входять і виходять бронхи, легенева артерія, нерви, лімфатичні судини, легеневі вени. Перелічені елементи утворюють корінь легені. Частки легень складаються з сегментів, які в свою чергу, і часточками, а часточки — ацинусами.

Ацинус – основа структурно – функціональна одиниця легені, до складу якої належать бронхіоли, альвеолярні ходи, мішечки й альвеоли. Стінки альвеол формують еластичні волокна, вкриті одношаровим плоским епітелієм. Ззовні альвеоли обплетені кровоносними капілярами. Крізь стінку альвеол завтовшки 0,5 мкм відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та кров’ю.

Плевра(pleura) вкриває кожну легеню. Це тонка блискуча серозна оболонка, яка складається з двох листків: легеневого, або нутрощевого, та пристінкового. Легенева плевра щільно вкриває легені, а пристінкова прилягає до стінок. Залежно від місця прилягання пристінкової плеври виділяють три частини: середостінну, реброву та діафрагмову. Пристінкова плевра, переходячи з однієї частини в іншу, утворює плевральні закутки, найбільший з яких — реброво-діафрагмовий. Між нутрощевою та пристінковою плеврами розташований щілиноподібний простір - плевральна порожнина, в якій міститься незначна кількість прозорої рідини, що зволожує поверхні плеври і цим зменшує тертя між ними. Тиск у порожнині плеври негативний, оскільки в ній немає повітря. Права та ліва плевральні порожнини між собою не сполучаються.

Верхня та бічні межі плеври відповідають стінкам грудної клітки, а нижня на одне ребро нижче від меж легень

Середостіння (mediastinum) — комплекс органів, розміщених між правою та лівою середостінною плеврою. Спереду середостіння обмежене грудниною та ребровими хрящами, ззаду — стовпом і головками ребер, знизу — діафрагмою, а з верхній отвір грудної порожнини сполучається з ділянкою шиї.

Середостіння умовно поділяє фронтальна площина через корені легень на переднє та заднє. У передньому середостінні серце, загруднинна залоза, діафрагмові нерви, аорта, легеневий стовбур та верхня порожниста вена.

У задньому середостінні розташовані стравохід, низхідна аорта,грудна протока, непарна та півнепарна вени, блукаючі, черевні та лімфатичні судини. Всі органи середостіння розділені між собою прошарками жирової тканини.

Латинські терміни: cavitas nasi, larynx, pharynx, trachea, bronchi, pulmones, pleura, mediastinum.

Контролююча програма

1.Значення для організму людини дихальної системи .

2.Органи дихальної системи. Повітропровідні шляхи і власне дихальна частина.

3.Які органи відносять до верхніх і нижніх дихальних шляхів?

4.Будова стінки дихальних шляхів.

5.Стінки носової порожнини.

6.Отвори носової порожнини .

7.Хрящі стінки носа.

8. Носові раковини і носові ходи.

9.Будова слизової оболонки носової порожнини.

10.Частини зовнішнього носа.

11.Назвіть приносові пазухи.

12.Куди відкриваються приносові пазухи?

13.Значення гортані.

14.Топографія гортані.

15.Назвіть хрящі гортані, їх взаєморозташування.

16.Будова хрящів гортані.

17.Основні м’язи гортані, їх функція.

18.Порожнина гортані.

19.Слизова оболонка гортані, голосова щілина.

20.Форма і довжина трахеї.

21.Положення і частини трахеї, її роздвоєння (біфуркація).

22.Будова стінки трахеї.

23.Головні бронхи.

24.Будова стінки головних бронхів.

25.Значення легень.

26.Форма легень, частини легень.

27.Поверхні і краї легень, ворота легень.

28.Корінь легень.

29.Як виділяють часткові і часточкові бронхи?

30.Бронхо-легеневий сегмент.

31.Частки легень.

32.Ацинус легень, його склад і значення.

33.Дві системи кровопостачання легень.

34.Листки плеври.

35.Плевральні синуси, плевральна порожнина.

36.Межі легень і плеври.

37.Що називають середостінням?

38.Органи, що заповнюють середостіння.

39.Відділи переднього і заднього середостіння.

Дисципліна: АНАТОМІЯ

ІІ семестр

ЛЕКЦІЯ № 5

Тема:ЗАГАЛЬНА АНАТОМІЯ ТРАВНОГО КАНАЛУ

План.

1. Класифікація внутрішніх органів. Загальний план будови стінки трубчастих органів.

2. Анатомічна будова порожнини рота, язика, зубів. Слинні залози, їх характеристика.

3. Глотка: топографія, частини, сполучення, будова стінки, лімфоїдне кільце глотки.

4. Стравохід: топографія, частини, будова стінки. Звуження стравоходу.

5. Шлунок: топографія, частини, будова стінки. Положення шлунка щодо очеревини.

6. Тонка кишка: відділи, характеристика. Особливості будови слизової оболонки тонкої кишки в її різних відділах.

7. Товста кишка: відділи, топографія. Будова стінки товстої кишки.

Класифікація внутрішніх органів. Загальний план будови стінки трубчастих органів

У процесі травлення беруть участь органи травлення та нервово-гуморальні механізми регуляції їхніх функцій.

Травну систему формують травний тракт і травні залози (печінка, підшлункова залоза, три пари великих слинних залоз), які знаходяться поза травним каналом.

Кожен з органів цієї системи одночасно виконує кілька функцій і тісно пов'язаний з органами інших систем.

Травний тракт починається порожниною рота, що продовжується в глотку, стравохід, шлунок, тонку та товсту кишки і закінчується відхідником. Довжина травного тракту приблизно — 8— 10 метрів.

Більшу частину стінки травного тракту становлять слизова, м'язова і серозна оболонки.

Слизова оболонка — внутрішня частина травних органів, яка має епітелій різного виду, власну сполучнотканинну пластинку та підслизовий прошарок, що з'єднує слизову оболонку з м'язовою.

М'язова оболонка складається із внутрішнього колового та зовнішнього поздовжнього шарів, між якими є сполучнотканинний прошарок. Під м'язовою оболонкою пролягає прошарок пухкої сполучної тканини з кровоносними і лімфатичним судинами та нерви.

Серозна оболонка лежить назовні від підсерозного прошарку, за своєю будовою нагадує слизову. У деяких частинах органів серозна оболонка відсутня, а її функцію виконує зовнішня оболонка, яка складається з волокнистої (фіброзної) сполучної тканини.

Основна функція органів травної системи полягає у механічному і біохімічному обробленні їжі, всмоктуванні продуктів її розщеплення, а також у виведенні з організму неперетравлених залишків.