Печінка: топографія, положення щодо очеревини. Функції печінки Печінка (hepar) — найбільша залоза організму людини масою до 1500 г, червоно-бурого кольору, м'якої консистенції.
Вона розташована в черевній порожнині, під діафрагмою, займає праву підреброву ділянку, частково надчеревну та ліву підреброву ділянки.
Очеревина вкриває печінку майже повністю (мезоперітонеально). Невкритою залишається тільки задня частина печінки, яка зрощена з діафрагмою, а також вісцеральні ділянки, до яких прилягає жовчний міхур та нижня порожниста вена.
Листки очеревини, переходячи на діафрагму й сусідні органи, утворюють зв'язки: серпоподібну, круглу, вінцеві та трикутні.
Від воріт печінки до малої кривини шлунка двадцятипалої кишки йдуть печінково-дванадцятипала та печінково-шлункова зв'язки, утворюючи малий сальник (omentum minus).
Функції печінки:
• секреторна (продукує жовч), бере участь в обміні речовин (білковому, вуглеводному, жировому, в обміні вітамінів тощо);
• захисна функція (знешкодження шкідливих речовин);
• імунна функція (знешкодження чужорідних тіл);
• відіграє важливу роль у підтримці гомеостазу, забезпечує функції крові;
• депо крові тощо.
Зовнішня будова: краї, поверхні, частки
Печінка має дві поверхні та два краї:
•діафрагмову поверхню, яка прилягає до діафрагми;
•вісцеральну (нутрощеву) поверхню, на якій виділяють втиснення від органів, до яких вона прилягає;
•нижній край, гострий, який відділяє одну поверхню від другої і спрямований вперед і вниз;
•верхньозадній край, тупий, його іноді розглядають як задню поверхню печінки. Діафрагмова поверхня завдяки серпоподібній зв'язці поділяється на більшу, праву, та меншу, ліву, частки.
На вісцеральній поверхні є дві поздовжні (права та ліва) і одна поперечна борозни, вони поділяють знизу печінку на чотири частки: праву, ліву, квадратну і хвостату. Поперечна борозна має назву воріт печінки. У ворота печінки входять власна печінкова артерія й ворітна вена, нерви, а виходять — спільна печінкова протока, лімфатичні судини.
Внутрішня будова печінки. Судини печінки
Печінка як паренхіматозний орган складається з часточок, що встановлять її структурно-функціональну одиницю. Під серозною оболонкою міститься тонка фіброзна оболонка (глісонова капсула), яка щільно прилягає до паренхіми і в ділянці воріт печінки разом із судинами проникає в паренхіму, де утворює сполучнотканинні прошарки між часточками печінки, які побудовані з печінкових балок та часточкових синусоїдних гемокапілярів.
Печінкові балки складаються з двох рядів гепатоцитів, між якими розташовані жовчні капіляри,вони не мають власної стінки, їхня стінка утворена поверхнею двох сусідніх клітин печінки.
У стінці капілярів є численні зірчасті макрофаги (клітини Купфера), завдяки яким печінка здатна знешкоджувати мікроорганізми та інші сторонні часточки.
Печінкові клітини, або гепатоцити, становлять 60% усіх клітинних елементів печінки і беруть участь у реалізації майже всіх її функцій.
Печінкові балки, як і розташовані між ними капіляри, йдуть у радіальному напрямку — від периферії до центру часточки, де міститься центральна вена.
При захворюваннях, пов'язаних з ушкодженням і загибеллю частини печінкових клітин, жовч надходить у кровоносні капіляри, розноситься кров'ю по всьому організму і забарвлює тканини у жовтий колір — виникає жовтяниця.
Отже, жовчні капіляри розташовані всередині печінкових балок, а кровоносні капіляри проходять між балками; кров тече від периферії до центру, а жовч — у зворотному напрямку, тобто від центру до периферії.
Клітини печінкової часточки виробляють жовч, яка через жовчні протоки потрапляє до печінкової протоки. Вийшовши з воріт печінки, права та ліва печінкові протоки зливаються і утворюють загальну печінкову протоку, яка з'єднується з протокою жовчного міхура й у вигляді спільної жовчної протоки впадає у дванадцятипалу кишку.
Вищеописана будова структурно-функціональної одиниці печінки є класичною. Останнім часом з'явились інші наукові уявлення про структурно-функціональну одиницю печінки. На відміну від класичних, ці одиниці мають назви портальної печінкової часточки та печінкових ацинусів. Портальна часточка — це частина печінкової паренхіми, що має форму трикутника. В її центрі розташовується тріада (портальний тракт) судин, а в кутах — центральні вени трьох сусідніх класичних часточок. Печінковий ацинус має форму ромба, у тупих кутах якого розташовані портальні тракти, а в гострих — центральні вени двох сусідніх класичних часточок. В ацинусі, як і в портальній часточці, кров тече від центру до периферії.
Кровопостачання печінки
На відміну від інших органів, печінка отримує артеріальну кров із власне печінкової артерії, а венозну — з ворітної вени, які входять у ворота печінки. У печінці вони багаторазово поділяються на більш дрібні судини: часткові, сегментарні, між-часточкові, навколочасточкові артерії й вени.
Від навколочасточкових артерій та вен починаються кровоносні капіляри, які входять у печінкову часточку, зливаються й утворюють внутрішньочасточкові синусоїдні капіляри, по яких тече змішана кров.
Вени йдуть між печінковими балками, радіально сходяться до центральних вен, куди вони впадають. Потім змішана кров потрапляє в збиральні або підчасточкові вени, останні утворюють гілки печінкових вен, які в кількості 3—4 виходять із печінки і впадають у нижню порожнисту вену, тобто в печінці утворюється чудесна венозна капілярна сітка.
Жовчний міхур (vesica biliaris, vesica fellea) має форму поздовжнього мішка завдовжки 8—12 см з об'ємом 40—70 куб. У жовчному міхурі розрізняють дно, тіло, шийку. Від шийки відходить міхурова протока, яка сполучається із загальною печінковою протокою.
Стінку жовчного міхура формують три оболонки: серозна, яка вкриває більшу частину міхура, м'язова та слизова. М'язова оболонка слабо розвинена і представлена переважно коловим шаром непосмугованих м'язових клітин. Слизова оболонка тонка, має підслизовий прошарок та дрібні складки.
Жовчний міхур — це резервуар, у якому зберігається жовч; під час травлення жовч стікає по міхуровій протоці у дванадцятипалу кишку.
Підшлункова залоза: топографія, частини, функції
Підшлункова залоза (pancreas) — одна з найбільших залоз людського організму. Це непарний орган масою 70—80 г, завдовжки 16—22 см, завширшки близько 4 см.
Вона міститься в черевній порожнині, у лівій підребровій ділянці, поперечно до хребтового стовпа на рівні тіла І або II поперекового хребця. Спереду від підшлункової залози розміщений шлунок. Головка розміщена у вигині дванадцятипалої кишки, хвіст підшлункової залози досягає селезінки.
Вона належить до залоз змішаної секреції, екзокринна частина якої продукує панкреатичний сік, а ендокринна синтезує гормони.
Підшлункова залоза складається з трьох (послідовно справа наліво) відділів: головки, тіла та хвоста. Між головкою та хвостом є невелика звужена частина — шийка. У підшлунковій залозі виділяють дві поверхні — передню і задню, а в ділянці тіла — ще й нижню і три краї: передній, верхній та нижній.
|