Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ. ПРИРОДОРЕСУРСНЕ ПРАВО

 

ТЕМА 8. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Питання

1. Правове регулювання використання й охорони земель та земельних ресурсів.

2. Правове регулювання використання й охорони надр та корисних копалин.

3. Правове регулювання використання й охорони вод і водних ресурсів.

4. Правове регулювання використання й охорони рослинного світу і природних рослинних ресурсів.

5. Правове регулювання використання й охорони лісів і лісових ресурсів.

6. Правове регулювання використання й охорони тваринного світу та його ресурсів.

7. Правове регулювання охорони атмосферного повітря.

8. Використання природних ресурсів виключної (морської) економічної зони.

Методичні рекомендації:

Під час самостійної роботи студент повинен ознайомитися з рекомендованою літературою і нормативним матеріалом.

1. При вивченні цієї теми необхідно звернути увагу на наступне: суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем і врегульовані нормами земельного права. Зважаючи на це не зовсім вдалим є законодавче поняття земельних відносин закріплене у ст. 2 ЗК України, адже відповідно до цієї норми земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, що фактично відображає лише зміст поняття права власності. Слід звернути увагу, що під земельним фондом розуміють всю територію України. Поділ земель здійснюється за принципом основного цільового призначення на 9 категорій земель (ст. 19 ЗК України). Хоча використання земель за цільовим призначенням законодавчо не закріплено як принцип земельного законодавства у статті 5 ЗК України, цей принцип є основоположним для раціонального використання та охорони земель. Відповідно до статті 1 Закону України „Про землеустрій” під цільовим призначенням земельної ділянки розуміється використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.



Відповідно до ст. 13, 14 Конституції України, закріплено що земля є об’єктом права власності Українського народу, право на землю гарантується, набувається і реалізується відповідно до закону.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 ст. 79 ЗК України). Згідно з ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Будь яка діяльність власника на своїй земельній ділянці здійснюється у визначеному просторі: повітряному чи підземному (ст. 79 ЗК України). Здійснюючи свої права власник земельної ділянки використовує її на власний розсуд, але обов’язково враховує її цільове призначення.

Охорона земель регулюється Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року, Законами України „Про охорону земель”, „Про державний контроль за використанням та охороною земель” – обидва від 19 червня 2003 року та іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону „Про охорону земель”, охорона земель – це система заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів. Оскільки родючість ґрунтів може змінюватися під впливом різноманітних чинників, законодавство охороняє ґрунти від ерозії, виснаження, засмічення та інших негативних явищ, що зменшують їх родючість і ставлять під загрозу вирощування екологічно чистої продукції.

Ст. 22 Закону „Про охорону земель” передбачає систему заходів щодо охорони ґрунтів:

- здійснення моніторингу ґрунтів;

- розробка загальнодержавних та регіональних програм використання та охорони земель;

- локальне регулювання режиму використання земель у документації із землеустрою;

- створення екологічної мережі;

- здійснення екологічного районування (зонування) земель;

- господарське стимулювання заходів щодо охорони ґрунтів;

- екологічна стандартизація і нормування.

 

2. Надра – частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (ст. 1 Кодексу України про надра від 27 липня 1994 року). Корисні копалини відповідно до ст. 5 КУН – це природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водоймищ, а також техногенні мінеральні утворення в місцях видалення відходів виробництва та втрат продуктів переробки мінеральної сировини, придатні для промислового використання. Поділ корисних копалин на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення визначає рівень управління ними: загальнодержавний чи місцевий, а також має значення для фактичних критеріїв розмежування загального і спеціального використання надр. Крім терміна „корисні копалини” гірниче законодавство використовує поняття „родовище корисних копалин” та „техногенні родовище корисних копалин”. Усі родовища корисних копалин у тому числі техногенні, становлять державний фонд родовищ корисних копалин.

З огляду на невідтворний характер та економічне значення мінеральних багатств, які містяться в надрах, законодавство встановлюєпріоритет використання й охорони корисних копалин. Такий пріоритет проявляється в тому, що забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються лише у виняткових випадках за погодженням з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду. Важливою передумовою охорони та раціонального використання надр є діяльність, пов’язана з державним обліком родовищ запасів і проявів корисних копалин.

Ст. 22 КУН від 27 липня 1994 року регулює охорону надр від забруднення відходами, шкідливими речовинами та стічними водами. Надання надр для захоронення відходів виробництва та інших шкідливих речовин, скидання стічних вод допускається у виняткових випадках при додержанні вимог екологічного законодавства. Надра для таких потреб надаються на підставі спеціальних досліджень за спеціальними ресурсовпорядними проектами. Такі проекти, відповідно до ч. 3 ст. 48 КУН, підлягають обов’язковій екологічній експертизі. Місця розташування зазначених об’єктів, відповідно до ст. 49 КУН мають бути попередньо погоджені з відповідними органами. Ст. 55 КУН передбачає у разі порушення вимог щодо охорони надр від забруднення, вжиття заходів щодо обмеження, зупинення чи припинення такої екологічно небезпечної діяльності за рішенням суду, або органами Мінприроди, Держгірпромнагляду та іншими уповноваженими органами в адміністративному порядку.

 

3. Води – це всі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води (ст. 1 Водного кодексу України). Води є рухомим природним ресурсом, на відміну від водного простору і водних об’єктів, які є нерухомістю. Води, що вилучені з природного середовища (вода в крані, у відрі тощо) не є природними об’єктами природоресурсного права, а стають об’єктами цивільних правовідносин. Водні ресурси – обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території. Водний об’єкт – це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт). Відповідно до статті 3 ВК України водний фонд України - це усі придатні для використання запаси поверхневих, підземних вод та джерел, внутрішні морські води та територіальне море.

Використання вод в Україні здійснюється у порядку загального та спеціального водокористування. Загальне використання водних ресурсів характеризується незначним навантаженням на екосистему: забір води здійснюється без спеціальних технічних пристроїв, а забруднюючі речовини у водні об’єкти не скидаються. Прикладами загального використання водних ресурсів є купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій сільськогосподарських тварин тощо. До спеціального використання водних ресурсів належать забір води із застосуванням спеціальних технічних пристроїв і скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти. На такі види використання водних ресурсів необхідно оформити відповідний дозвіл і сплатити відповідний збір.

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Правова охорона вод - сукупність правових засобів, спрямованих на збереження, відтворення та відновлення природних запасів води (водних об'єктів). Слід звернути увагу і на особливості застосування спеціальних законодавчих вимог до використання природних ресурсів, зокрема на стандартизацію і нормування в галузі використання вод та відтворення водних ресурсів, основні організаційно-правові засоби забезпечення раціонального використання й охорону вод (планування, контроль, державний моніторинг вод, державний водний кадастр тощо).

Водоохоронна зона - це природоохоронна територія господарської діяльності, яка створюється вздовж (навколо) водних об’єктів з метою попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку що регулюється (прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги, зони санітарної охорони).

Готуючись до цієї теми рекомендується робити наголос на вивченні відповідних нормативно-правових актів, зокрема Закону України „Про рослинний світ”. Розглядаючи питання власності на рослинний світ доцільно розглянути положення Земельного та Цивільного кодексів України.

 

4. При вивченні цього питання необхідно звернути увагу на наступне: рослинний світ являє собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території, тобто вони мають бути частиною екосистеми, а не вилучені з природного середовища (ст. 3 Закону України “Про рослинний світ”). Об’єктами рослинного світу Закон визнає дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання. Закон України “Про рослинний світ” регулює використання тільки несільськогосподарських рослин, які є природними об’єктами і включені до екосистемних зв’язків, тобто зростають природним шляхом. За екологічною, господарською, науковою та іншими ознаками рослинні ресурси поділяють на природні рослинні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.

До фактичної ознаки розмежування загального і спеціального використання рослин слід віднести збирання рослинних ресурсів для підприємницької діяльності.

Охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності і цілісності об’єктів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання. Рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення та типові природні рослинні угрупування підлягають охороні на всій території України і заносяться до Зеленої книги України.

Відповідно до Закону України „Про благоустрій населених пунктів” охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільчих пунктів і підприємств та своєчасно видалені. Згідно з правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України, зеленими насадженнями є деревна, чагарникова, квіткова та трав'яна рослинність природного і штучного походження на визначеній території населеного пункту. У населених пунктах ведеться облік земельних насаджень та складається їх реєстр за видовим складом та віком.

5. Готуючись до цього питання рекомендується особливу увагу приділити аналізу норм Лісового кодексу України. Розглядаючи питання власності на ліси доцільно розглянути положення Земельного та Лісового кодексів України.

При вивченні цієї теми необхідно звернути увагу на наступне:

Ліс є особливим природним об’єктом і також становить частину єдиної природної системи. Важлива особливість лісів у тому, що вони є відтворюваним природним ресурсом, а процес відтворення пов'язаний із значним строком вирощування (кілька десятиліть).

Слід звернути увагу, що система правових норм, які регулюють суспільні лісові відносини на основі права власності на ліси і особливих принципах, становить самостійну галузь права – лісове право. Лісове право входить також до системи природоресурсного права, як комплексної галузі права, що в свою чергу складається із відповідних галузей, спрямованих на регулювання суспільних відносин щодо використання та охорони земель, вод, надр, тваринного світу, атмосферного повітря, в тому числі і лісів.

Ліс– це тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище (ст.1 ЛК України).

Згідно з ст.4 ЛК України до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Всі ліси, залежно від функцій, які вони виконують, поділяються категорії (ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення; рекреаційно-оздоровчі ліси; захисні ліси; експлуатаційні ліси)

Чинним законодавство найповніше врегульовані відносини які виникають у процесі використання лісових ресурсів. Відповідно до ст. 6 ЛК України лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів.

Ліс використовується на підставі двох правових форм: права власності та права користування. Відповідно до ст. 7 ЛК України ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. В основу класифікації видів спеціального використання лісів покладено роль лісів, які використовуються як природний ресурс. Вона, зокрема, полягає у значенні лісу як джерела деревини, живиці інших лісових ресурсів, а також у специфічних якостей лісу: лікувально-оздоровчих, рекреаційних, естетичних.

В залежності від критеріїв для класифікації, право користування лісами можна поділити на: загальне і спеціальне (в залежності від мети та підстав виникнення); постійне та тимчасове (в залежності від терміну лісокористування).

Охорона і захист лісів - це комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Стаття 89 ЛК України встановлює перелік суб’єктів, як здійснюють безпосередню охорону і захист лісів на території України.

 

6. При вивченні цього питання необхідно звернути увагу на наступне: об’єктами тваринного світу є дикі тварини (хордові і безхребетні) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), частини диких тварин (роги, шкіра, ратиці, копита тощо), продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо) (ст. 3 Закону України “Про тваринний світ”). До тварин належать також найпростіші одноклітинні організми, але не належать бактерії і віруси. Не є об’єктами тваринного світу, але підлягають охороні за екологічним законодавством: житла та інші споруди тварин, місця, що є середовищем їх існування та шляхами міграції. Слід мати на увазі, що до диких тварин належать види тварин, що виникли шляхом природного добору і здатні самостійно жити в умовах екосистеми.

Об’єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Відповідно до статті 6 Закону України „Про тваринний світ”, об’єкти тваринного світу, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами та організаціями державної або комунальної форми власності, є об’єктом права державної або комунальної власності. Об’єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних та фізичних осіб.

В залежності від мети використання тваринного світу класифікують на загальне та спеціальне. Основними видами спеціального використання об’єктів тваринного світу є: мисливство; рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин; використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності; добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі.

Охорона тваринного світу – це система правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об’єктів тваринного світу. Важливою правовою формою охорони тваринного світу, особливо рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення в природних умовах тварин є ведення Червоної книги України.

 

7. У ході розгляду цього питання рекомендується робити наголос на вивченні Закону України „Про охорону атмосферного повітря”.

При вивченні цієї теми необхідно звернути увагу на наступне: атмосферне повітря – це життєво важливий компонент довкілля, який являє собою природну суміш газів, що перебуває за межами приміщень і споруд (ст. 1 Закону України „Про охорону атмосферного повітря”). Основна проблема, пов’язана з використанням та охороною атмосферного повітря, полягає в його насиченні сторонніми газами та іншими домішками. В зв’язку з цим важливого значення набуває визначення поняття забруднення атмосферного повітря – зміна його складу і властивостей в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища.

Використання атмосферного повітря для викиду і розпорошення забруднюючих речовин вважається спеціальним видом використання атмосферного повітря і потребує отримання дозволу і сплати збору.

Регулювання викидів речовин в атмосферне повітря здійснюється шляхом встановлення нормативів ГДК, видачі дозволів на викиди цих речовин стаціонарними джерелами із затвердженими нормативами ГДВ.

Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря повинні мати підприємства, установи, організації, а також громадяни, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, що здійснюють викиди стаціонарними джерелами.

Охорона атмосферного повітря - система закріплених законом заходів, спрямованих на збереження чистоти та поліпшення стану атмосферного повітря, запобігання і зниження шкідливих хімічних, фізичних, біологічних та інших впливів на атмосферу, що викликають несприятливі наслідки для життя і здоров’я людей, рослинного та тваринного світу.

Особливість охорони атмосферного повітря полягає в тому, що вона досягається, з одного боку, через охорону інших природних об'єктів (лісів, вод), що впливають на його стан, а з іншого боку, шляхом регулювання господарського впливу на атмосферу.

Природоресурсне право і екологічна наука не встановлюють вичерпного переліку природних ресурсів: в процесі пізнання природи постійно відкриваються їх нові види. Готуючись до теми особливу увагу слід звернути на такі положення: в науці природоресурсного права існує чимало дискусій щодо можливостей правового регулювання використання нематеріалізованих природних ресурсів (використання простору, альтернативних джерел енергії, радіочастотного ресурсу тощо).

 

8. Вивчаючи це питання рекомендується робити наголос на вивченні Закону України „Про виключну морську економічну зону” та Конвенції ООН з морського права.

Виключна морська економічна зона – це район моря, що розташований за межами територіального моря (12 морських миль) і прилягає до нього. Ширина виключної економічної зони не повинна перевищувати 200 морських миль, відлічених від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря.

При вивченні цієї теми слід звернути увагу, на те, що до джерел які регулюють правовий режим використання природних ресурсів морської економічної зони слід віднести міжнародні договори ратифіковані Верховною Радою України (Конвенція ООН з морського права, Конвенція про захист Чорного моря від забруднення тощо).

Континентальний шельф – прибережної держави включає морське дно і надра підвідних районів, що простягаються за межі його територіального моря на всьому протязі природного проводження його сухопутної території до зовнішньої межі підводного краю материка чи на відстань 200 морських міль (міжнародна морська миля дорівнює приблизно 1 852 м.) від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря коли зовнішня межа підводного краю материка не простягається на таку відстань.

Суверенні права та юрисдикція України щодо морського дна виключної (морської) економічної зони і його надр реалізуються відповідно до законодавства України про континентальний шельф та Кодексу України про надра.

 

Завдання для самостійної роботи:

1.Охарактеризуйте умови та порядок вирішення земельних спорів стосовно використання земельних ресурсів.

2.Охарактеризуйте правове регулювання співвідношення понять основне цільове призначення земельної ділянки, цільове призначення, функціональне використання та дозволений вид використання земельної ділянки.

3.Охарактеризуйте правове регулювання набуття та припинення прав на землю.

4.Проведіть розмежування сфери дії земельного і гірничого законодавства.

5.У якому випадку можна використовувати надра на праві загального користування?

6.Охарактеризуйте порядок регулювання видобутку коштовностей.

7.Проаналізуйте правове регулювання розподілу та перерозподілу надр.

8.Хто здійснює розпорядження геологічною інформацією?

9.Охарактеризуйте поняття та завдання моніторингу вод.

10. Охарактеризуйте здійснення державного контролю за дотриманням водного законодавства.

11. Який орган здійснює управління та контроль у сфері охорони атмосферного повітря?

12. Охарактеризуйте дисциплінарну відповідальність за порушення в сфері атмосфероохоронних відносин.

13. Проаналізуйте правовий режим атмосферного простору (нерухомого природного ресурсу) і атмосферного повітря (рухомого природного ресурсу).

14. Проведіть співвідношення правових режимів об’єктів рослинного світу, сільськогосподарських і кімнатних рослин.

15. Розкрийте особливості правового регулювання використання лісової рослинності.

16. Розкрийте поняття інтродукції та акліматизації рослин.

17. Охарактеризуйте зміст державного обліку та кадастру рослинного світу.

18. Поняття та порядок оформлення лісових сервітутів.

19. Правове регулювання ведення державного лісового кадастру.

20. Види побічного використання лісу.

21. Права та обов’язки суб’єктів лісокористування.

22. Охарактеризуйте розмежування понять – землі лісогосподарського призначення, земельна ділянка лісового фонду та лісова ділянка.

23. Проведіть розмежування правових режимів об’єктів тваринного світу та свійських і сільськогосподарських тварин. Що є об’єктами, відповідно, цивільного й аграрного права?

24. Охарактеризуйте особливості правового регулювання загального і спеціального використання живих водних ресурсів. У яких межах дозволяється вилов риби на праві загального використання?

25. Розкрийте зміст моніторингу тваринного світу.

26. Охарактеризуйте правове регулювання ведення державного обліку тварин та обсягів їх добування.

 






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2020 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.