Результат маркетингового дослідження

Результатом маркетингового дослідження є визначення найкращого способу просування товару на конкретному ринку. Для чого повинно бути встановлено:

1. Попит на продукцію на ринку: виявлення потреб у товарі, виявлення рівня купівельної спроможності (ціни, обсягу), виявлення вимог покупця до товару; виявлення факторів, що впливають на поведінку покупця; перспективи зміни потреб.

На перспективи зміни потреб впливають: темпи зростання виробництва; життєвий цикл товару.

При виявленні потреб у товарі аналізують місткість ринку. Місткість ринку оцінюється на основі даних статистики (рівень і динаміка продажів) і зіставляється з динамікою факторів, що визначають рівень продажів.

Якщо ринок не насичений, то, щоб визначити його ємність визначають потенційне коло покупців.

На рівень попиту в загальному випадку впливають такі фактори:

- якість товару;

- новизна і технологічний рівень товару;

- рівень післяпродажного обслуговування;

- надані додаткові послуги;

- сприятливе співвідношення між ціною товару і ціною експлуатації.

2. Пропозиція продукції на ринку. Аналіз пропозиції містить:

٭ Кількісну оцінку товарів на місцевому ринку;

٭ Імпорт і експорт товару;

٭ Зміну запасів товару.

Пропозиція товару кількісно оцінюється як сума місцевого виробництва й імпорту за винятком експорту і запасів на складі.

Структура пропозиції – це ступінь відновлення асортименту появи нових товарів і внесення змін у вже випущені товари.

При аналізі пропозиції досліджують її структуру і динаміку.

Динаміка підприємства залежить від виробництва конкретного товару і від рівня розвитку науки і техніки.

На зміну пропозиції товару впливає :

1. Об'єкт капітальних вкладень будівництва.

2. Реконструкція і модернізація виробництва.

3. Обсяг випуску продукції.

4. Величина відвантажень товарів споживачам.

5. Запаси товару у виробників і посередників.

6. Загальноекономічна умова роботи в тій чи іншій країні.

Для визначення пропозиції товарів необхідно досліджувати діяльність конкурентів. Аналізується така інформація:

٭ Обсяг і частка продажів конкурента.

٭ Характер продукції, що випускається, її асортимент і цінова політика.

٭ Вид і характеристика пропонованих послуг фірмою – конкурентів, практика просування і цінова політика.

٭ Метод реклами.

٭ Інноваційна діяльність конкурента.

3. Умови роботи на конкретному ринку товару:

- виявлення специфічних особливостей договірної практики на даному ринку;

- виявлення „липових” контрактів;

- виявлення методів і способів установлення ціни;

- виявлення способів платежу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Внешнеэкономический толковый словарь / Под ред. И.П.Фаминского. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 512 с.

2. Гамов Н.С., Третьяков А.С. Внешнеэкономическая деятельность. Теория. Практика. Маркетинг: Учебное пособие. - З.: ИПК «Запоріжжя» — РИО «Издатель», 1998. – 171 с.

3. Маслова Т.Д., Божук С.Г., Ковалик Л.Н. Маркетинг. – СПб: Питер, 2001. – 224 с.

4. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ.. / Общ. ред. и вступ. статья Е.М. Пеньковой. М.: Прогресс, 1990. – 736 с.,

5. Маркетинг: Учебник. Романов А.Н., Корлюгов Ю.Ю., Красильников С.А. и др. / Под ред. А.Н. Романова. М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 560 с.

Контрольні питання:

1. Позиції, з яких розглядається сутність маркетингу (охарактеризувати)

2. Сфери застосування маркетингу (перелік)

3. Найбільш поширена класифікація маркетингових функцій (перелік)

4. Особливості маркетингу в ЗЕД (перелік)

5. Маркетингова інформаційна система – МІС (визначення)

6. Які завдання повинні бути вирішені для досягнення поставленої мети функціонування МІС (перелік)

7. На які групи можуть бути класифіковані джерела інформації, за допомогою яких одержують відомості про внутрішнє і зовнішнє маркетингове середовище (перелік)

8. Ресурси, які повинна мати у своєму розпорядженні фірма для здійснення збору маркетингової інформації (перелік)

9. Специфічні технології, що використовуються для здіснення процесів функціонування МІС (перелік)

10. Інформаційний потік (визначення)

11. Продукт функціонування МІС (визначення)

12. Система зовнішньої маркетингової інформації (визначення)

13. Основні джерела зовнішньої інформації (перелік)

14. Система внутрішньої маркетингової інформації (визначення)

15. Основні джерела внутрішньої інформації (перелік)

16. Маркетингові розвідувальні данні (сутність)

17. На які чотири групи можна поділити методи, використовувані компаніями для збору інформації про конкурентів (перелік)

18. Які дії і методи по відношенню до збору і ознайомлення з інформацією є незаконні (сутність)

19. Основні джерела зовнішньоекономічної інформації (перелік)

20. Види постійних публікацій, фірмових довідників та переліків найбільших країн світу (перелік)

21. Форми надання інформаційних послуг (перелік)

22. Методи збору маркетингової інформації (перелік)

23. Кабінетне дослідження (визначення)

24. Переваги і недоліки кабінетних досліджень (перелік)

25. Польове дослідження (визначення)

26. Переваги і недоліки польових досліджень (перелік)

27. Які джерела інформації використовують при кабінетних, а які при польових дослідженнях

28. Система маркетингових досліджень (визначення)

29. Коли виникає потреба в проведенні маркетингового дослідження (перелік)

30. Чому, виникаюча потреба в маркетинговому дослідженні, не завжди закінчується його проведенням

31. Найбільш типові напрямки збору інформації в системі маркетингових досліджень (перелік)

32. Способи організації маркетингових досліджень (перелік)

33. Перелік процедур з постановки завдань маркетингового дослідження

34. Казуальні цілі дослідження (визначення)

35. Три групи методів дослідження, за допомогою яких можуть вивчатися об'єкти дослідження (перелік)

36. Які рішення передбачає планування програми дослідження (перелік)

37. Вибірка (визначення)

38. Конкурентоспроможність (визначення)

39. Методика оцінки конкурентоспроможності (перелік)

40. Мета аналізу конкуренції в ціновій сфері

41. Які фактори впливають на рівень конкурентоспроможності фірми (перелік)

42. Що є результатом маркетингового дослідження.

ТЕМА 7

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ
З ІНОЗЕМНИМ КАПІТАЛОМ

План

1. Спільні підприємства

Визначення СП

Мета створення спільних підприємств

Класифікація СП

Організаційні аспекти створення СП

Оцінка економічної ефективності створення і діяльності СП

2. ВЕЗ – ефективна форма залучення іноземних інвестицій і економічного розвитку країни

Сутність поняття "вільна економічна зона" (визначення поняття - спеціальна або вільна економічна зона, функції ВЕЗ. Макроекономічні цілі та локальні задачі, класифікація видів ВЕЗ)

Історичний досвід та особливості функціонування ВЕЗ у різних країнах

Офшорні зони та ін.

Спільні підприємства

Визначення СП

У західній літературі термін "джоінт-венчур" (joint-venture) виник у Великобританії для визначення об'єднань “Мерчант Венчерс” або "Джентлмен Адвенчерс", що займалися заморською торгівлею в XVI і XVII століттях.

Спільна закупівля товарів, їх перепродаж, враховуючи ризик і втрати, являли собою об'єднання типу "эдвенчерс" (adventures). Саме з подібних форм домовленостей згодом з'явилися "джоінт сток компаніз" (joint stock companies), що стали передумовою до виникнення юридичних осіб з обмеженою відповідальністю і "інкорпорэйтед джоінт сток кампаніз" (incorporated joint stock companies).

Що стосується визначення поняття "спільне підприємство", то слід зазначити, що в економічній, і в юридичній літературі відсутня термінологічна єдність: можна зустріти використання визначень "змішане товариство", "змішана компанія", "змішана фірма", "спільне підприємництво", а також "підприємство спільного володіння". Для спільних підприємств, використовуваних у відносинах "Захід-Захід" і "Північ-Південь", найбільш уживані терміни "спільна компанія" чи "змішана компанія", а також, в останні роки, - "спільне підприємство" чи "джоінт венчур". Це пов'язано з правовими аспектами питання.

Спільне підприємництво являє собою діяльність, яка ґрунтується на співробітництві з іноземними підприємствами, організаціями або підприємцями; на спільному розподілі прибутку й ризиків від її здійснення.

У міжнародній економічній теорії спільні підприємства виділяють як один з найбільш розвинених видів спільної підприємницької діяльності, характерними рисами якого є наявність згоди щодо довгострокових цілей співробітництва; об'єднання сторонами активів; оцінка об'єднаних активів як капіталовкладень обох сторін; реалізація погоджених завдань через самостійні органи управління, незалежні від органів управління сторони; участь обох сторін у прибутках і збитках відповідно до вкладеного капіталу.

Такі спільні підприємства мають переваги порівняно з іншими видами спільного підприємництва, оскільки забезпечується довгостроковість угод, комплексність співробітництва, спільна відповідальність партнерів за ефективність діяльності підприємства, зменшується ризик, особливо політичний.

Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», серед видів зовнішньоекономічної діяльності виділяється спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами. Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України.

Згідно з чинним українським законодавством поняття «спільне підприємство» і «підприємство з іноземними інвестиціями» у цілому еквівалентні. Останній термін має більш широке тлумачення, оскільки стосується і підприємств із 100-відсотковим іноземним капіталом.

Процес створення спільних підприємств на території України досить динамічний. У другій половині 1990-х років кількість спільних підприємств склала близько 3000. Основні галузі народного господарства, де діють дані підприємства, — це торгівля, сільське господарство, будівельна індустрія, транспорт і зв'язок, машинобудування, наука та освіта, харчова промисловість. Найбільшу активність у створенні спільних підприємств виявили підприємці з Польщі, Росії, США, Угорщини, Чехії і Словаччини. До процесу створення спільних підприємств залучені практично всі регіони України. Тим не менш, територіальна концентрація їх нерівномірна. Відносно розвинена інфраструктура, науково-технічний і кадровий потенціал, загальні соціально-економічні та ряд інших факторів сприяли утворенню спільних підприємств переважно у великих промислових регіонах: Київ, Одеська, Дніпропетровська, Донецька, Закарпатська, Запорізька області.