Історичний досвід та особливості функціонування ВЕЗ у різних країнах (довідково)

У 1992 році створена Північноамериканська зона вільної торгівлі у складі США, Канади і Мексики (НАФТА). Цей но­вий економічний простір характеризується сукупним обсягом виробництва у 7 трильйонів доларів і нараховує 360 мли. спо­живачів.

Зараз ВЕЗ існують майже у всіх промислово розвинутих країнах. Але більше всього їх у США - майже 200. Найстаріша ВЕЗ у Нью-Йорку. Крім того, вони діють у Бостоні, Чикаго, Клівленді, Сан-Франциско, Сіетлі та інших містах.

Але найбільше поширились ВЕЗ у країнах, що розвивають­ся. У 1981 році у цих країнах було 96 зон, а на початок 1990 р. - вже майже 300. До середини 90-х років кількість зайнятих у ВЕЗ в країнах, що розвиваються перевищила 3 млн. чол. (табл.7.1).

Таблиця 7.1 Збільшення кількості експортно-виробничих зон у країнах, що розвиваються (1970 - 1995рр.)

Експорт з світових ВЕЗ складає 20% загальносвітового екс­порту та значну частину експорту багатьох держав, в яких вони розташовані. У таблиці 7.2 наведені статистичні дані по країнах, які активно розвивають ВЕЗ.

Таблиця 7.2 Об'єми експорту світових ВЕЗ (по країнах)

Класифікація видів ВЕЗ

У міжнародній практиці нараховується понад трьох десятків різновидів вільних економічних зон. За матеріалами ООН, зустрічаються такі їх види: митна, безмитна, зовнішньотор­говельна, торговельна, безмитна торговельна, особлива еко­номічна, спеціальна, вільна, відкрита, промислово-торговельна, виробнича, промислова, промислово-експортно-виробнича, екс­портно-виробнича, експортна, привілейована підприємницька, сприяння інвестиціям, спільного підприємництва, спільна, "Мак’юладорас" (мексиканський термін зони), економічного і на­уково-технічного розвитку, техніко-впроваджувальна, науково-технічна, страхових і банківських послуг та ін.

При всій цій різноманітності, мова йде, по суті, про одне і те ж явище - створення господарських анклавів, які мають без­митний або пільговий режим ввезення і вивезення товарів, певну обмеженість у торговельному і валютно-фінансовому відно­шенні від решти території приймаючих країн, тісний зв'язок зі світовим ринком та активне залучення іноземного капіталу.

Досвід функціонування ВЕЗ дозволяє провести їх класифікацію за видами (рис. 7.5):

* комплексні спеціальні економічні зони виробничого ха­рактеру. Такі зони доцільно створювати на порівняно об­межених територіях, які мають сприятливе географічне положення на перехрестях міжнародних транспортних систем. Це безмитні зони, в яких створюються умови для широкого залучення іноземного капіталу і де можна створити для цього необхідну інфрас­труктуру;

* зони вільної торгівлі - вільні митні зони і порти, транзитні зони;

* промислово-виробничі зони, у т.ч.:

- експортні промислові зони, які орієнтовані,головним чином, на зовнішню торгівлю;

- імпортно-промислові зони та зони по заміщенню імпорту, які покликані забезпечити країну, що приймає, сучасними товарами, а місцеві підприємствапередовою технологією;

Рис. 7.5. Класифікація вільних економічних зон

* парки технологічного розвитку створюються на основі існуючого у країні, що приймає, науково-технічного по­тенціалу, за участі іноземного капіталу і з використанням зарубіжного досвіду;

* сервісні (зони страхових і банківських послуг, офшорні);

* туристичні зони та ін.

На практиці, у більшості випадків, характерне об’єднання різних форм діяльності. Вузькоспеціалізовані зони (за винятком зон вільної торгівлі) в наш час зустрічаються досить рідко.

За типом організації ВЕЗ поділяються, перш за все, на експортно-орієнтовані (як правило, анклавні) зони та зони імпортозаміщення.

Аналіз статей, що відображають сучасний стан вільних економічних зон у світовій економіці, які опубліковані у за­рубіжних виданнях, дозволяє запропонувати такі типи ВЕЗ (табл. 7.3). Ця класифікація відзначається наявністю при­кладів за кожним типом ВЕЗ і відрізняє зони залежно від цілей створення.

Таблиця 7.3 Типи вільних економічних зон та їх основні характеристики

За розмірами ВЕЗ можна поділити на крупно-, середньо- і дрібномасштабні. До першого типу можна віднести, напри­клад, вільну зону Манауса в Бразилії (3,6 млн. кв. км), та ВЕЗ Китаю – по декілька десятків тисяч квадратних кілометрів. До другого типу частину ВЕЗ, кожна площею по декілька десятків квадратних кілометрів. Третій тип становлять "міні-зони", площею декілька десятків гектарів і часто обмежені територією окремих підприємств.