Мета створення спільних підприємств

Говорячи про цілі, переслідувані самим спільним підприємством, варто визначити характер і масштаби передбачуваного підприємства, а також ті надії, що покладають на нього партнери. Наприклад, якщо компанія має діючі засоби аналізу потенційного ринку збуту своєї продукції за кордоном, договір про продаж ліцензії чи звичайний договір купівлі-продажу може виявитися більш вигідним, ніж спільне підприємство, що, як правило, потребує більш тривалого терміну співробітництва й істотної мобілізації ресурсів.

Для іноземних суб’єктів основними мотивами використання спільних підприємств як стратегії виходу на світовий ринок є зниження капітальних витрат і зниження ризику при створенні нових потужностей; придбання джерел сировини чи нової виробничої бази; розширення діючих виробничих потужностей; реалізація переваг більш низької вартості факторів виробництва; можливість запобігання циклічності чи сезонності при нестабільності виробництва; пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції; підвищення ефективності існуючого маркетингу; придбання нових каналів торгівлі; можливість проникнення на конкретний географічний ринок; вивчення потреб; придбання управлінського досвіду на нових ринках; пристосування до країни, що приймає.

Для приймаючої країни основними причинами впровадження спільних підприємств є бажання країни широко брати участь у міжнародній кооперації і великий дефіцит товарів на внутрішньому ринку.

Мета створення СП для приймаючої країни:

1. Запозичення передової техніки і технології.

2. Насичення внутрішнього ринку товарами.

3. Додаткове залучення матеріальних ресурсів.

4. Розвиток експортної бази країни.

5. Одержання іноземної валюти.

При цьому створення МСП на території України має такі макроекономічні цілі:

- орієнтація виробництва на підвищення якості життя, культури споживання, освоєння нових типів споживчих товарів (вивільнення від нераціонального імпорту);

- забезпечення науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, розвиток ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій.

Слід визначити взаємозв’язок основних цілей. По-перше, залучення передової закордонної технології, наприклад, сприяє розв’язанню завдання додаткового виробництва продукції та вивільненню України від імпорту; по-друге, небайдуже, на якій технологічній основі забезпечується приріст виробництва споживчих товарів; по-третє, визначені цілі реалізуються, як правило, у комплексі.

Розрізняють також різні пріоритетності створення та діяльності міжнародних спільних підприємств:

а). подолання залежності України від імпорту;

б). структурна перебудова економіки, створення сучасної галузевої структури;

в). виробництво товарів широкого вжитку.

Реалізація цілей, що сприяють ввезенню капіталу у вигляді МСП, має забезпечити оновлення техніко-технологічної бази без залучення власних валютних коштів; використання потенціалу іноземного партнера для виробництва конкурентоспроможної продукції; розширення експорту продукції з використанням торгової марки партнера, його збутової мережі та мережі техобслуговування за рахунок одержання від іноземного партнера матеріалів, які не виготовляються чи дефіцитні, комплектуючих виробів, вузлів і деталей; поділ з іноземним партнером комерційного ризику у разі недосягнення економічних результатів.

Класифікація СП

Теорія міжнародного бізнесу орієнтує на виділення у системі основних форм його експорту та 100% прямого інвестування, а також – особливо – спільного підприємництва різних видів (рис. 7.1).

Розвиток форм міжнародного бізнесу зумовлений дією багатьох факторів: потенціалом та зовнішньоекономічним досвідом фірми; характером і складністю виробництва, рівнем новизни і конкурентоспроможності продукції (технології), місткістю внутрішнього та зовнішнього ринків. Важливе значення мають також загальносередовищні, зокрема, правові аспекти, рівень ризику тощо.

Рисунок 7.1 Форми міжнародного бізнесу у процесі інтернаціоналізації

Слід акцентувати увагу на тому, що реалізація форм міжнародного бізнесу можлива двома шляхами:

1). без створення нового підприємства (юридичної особи) у рамках міжнародної кооперації та міжнародної торгівлі товарами та послугами (експорт, управління за контрактом, ліцензування, підрядне виробництво). У цих випадках відносини між партнерами регулюються відповідними угодами або контрактом;

2). із створенням нового суб’єкта господарювання, а саме – спільного підприємства або зарубіжної філії (при 100% прямому інвестуванні). Тому суттєвою ознакою створення СП є те, що у більшості випадків виникає новий суб’єкт міжнародного бізнесу.

СП мають переваги порівняно з іншими видами спільного підприємництва, оскільки забезпечують довготривалість угод, комплексність співробітництва, спільну відповідальність партнерів за ефективність діяльності підприємства, зменшують ризик, особливо політичний. Дуже часто СП – це єдина, або найбільш заохочувальна форма проникнення підприємницького капіталу в іншу країну.

Визначаючи спільне підприємство як інвестиційну форму міжнародного бізнесу, важливо ідентифікувати його у системі міжнародних інвестицій.

Скористаємося для цього узагальненою нами класифікацією останніх за характеристиками, інвестуючи суб’єктів видами й формами інвестицій, характеристиками інвестиційних потоків (рис. 7.2).

У цьому контексті підкреслимо моменти, які мають, на нашу думку, принципове значення:

- по-перше, спільне підприємство є різновидом прямого інвестування у випадках, коли дві або більше фірм мають право власності на прямі інвестиції в одну компанію, тобто об’єктивно основою розвитку спільних підприємств є прямі інвестиції;

- по-друге, на розвиток спільних підприємств суттєво впливає секторіальний поділ прямого інвестування. Якщо у 50-70-і роки прямі іноземні інвестиції концентрувались у сільському господарстві, рибальстві, лісовому господарстві, то в наш час вони домінують у промисловості та сфері послуг;

- по-третє, у суспільних підприємствах реалізуються державні та приватні, різні за величиною, терміном та джерелами, практично всі види інвестицій;

- іноземна фірма об’єднує свої зусилля з місцевою;

- фірми двох або декількох держав об’єднуються для діяльності у третій країні або в одній із своїх країн. Відзначимо, що коли в роботі СП беруть участь більше двох організацій, його іноді називають консорціумом.

Спільні підприємства розрізняються залежно від того де, з ким, з якою часткою участі партнерів і з якою метою вони створюються.

Рисунок 7.2 Спільні підприємства у системі міжнародних інвестицій

1. Місцезнаходження спільного підприємства. При організації спільного підприємства хоча б один з партнерів є представником іноземної держави. Ряд російських і закордонних економістів відносять до спільних підприємств такі, у яких бере участь лише національний капітал, представлений як частками, так і державними внесками. Це, на наш погляд, не зовсім правильна точка зору, тому що такого роду підприємства необхідно віднести до підприємств змішаної економіки.

2. За ознакою приналежності учасників до різних країн спільні підприємства можна поділяти на 4 типи:

а) промислово розвинуті країни - промислово розвинуті країни чи відносини "Захід - Захід";

б) промислово розвинуті країни і країни, що розвиваються, – відносини "Північ - Південь";

в) колишні країни соціалістичного табору і промислово розвинуті капіталістичні країни - відносини "Схід - Захід";

г) колишні країни соціалістичного табору і країни, що розвиваються.

2. Структура партнерів. Можуть бути розглянуті 3 основні типи спільних підприємств:

а) за участі лише приватного капіталу (переважно в розвинутих капіталістичних країнах);

б) за участі приватних фірм, державних підприємств і організацій. Цей варіант поширений при створенні СП у країнах, що розвиваються, і колишніх соціалістичних країнах. Створені також підприємства з місцезнаходженням у західних країнах з метою збуту і післяпродажного обслуговування експортної продукції партнера з колишньої соцкраїни;

в) за участі національних і міжнародних організацій.

3. Частка участі партнерів у капіталі спільного підприємства. Тут також розглядаються 3 варіанти, що мають свої переваги і недоліки:

а) участь на паритетних засадах. Ця форма поширена в промислово розвинутих країнах, коли СП створюється майже винятково з підприємницьких мотивів за участі рівних за значенням партнерів. Рівна частка участі в капіталі СП розглядається як доказ рівноправного співробітництва і взаємного визнання партнерів і тим самим є ідеальним рішенням для організації СП. Однак таке співробітництво має і негативну сторону в тому випадку, коли одному з партнерів необхідно взяти на себе відповідальність за вирішення якого-небудь питання (відсутність "лідера" у конфліктних ситуаціях).

Створення СП на паритетних засадах може також бути наслідком правового регулювання, за яким участь закордонного партнера не повинна перевищувати частку місцевого партнера. У зв'язку з цим можна відзначити, що місцеві уряди усе більше і більше прагнуть націоналізації економіки, тому існує тенденція щодо встановлення більшої частки капіталу місцевого партнера.

б) більша участь іноземного капіталу. Ця форма має місце, коли іноземний партнер прагне забезпечити максимальний контроль за діяльністю СП. Більша участь іноземного капіталу потрібна також у тому випадку, коли місцевий партнер не має у своєму розпорядженні фінансові засоби, щоб збільшити свою частку в підприємстві.

Для таких СП негативним моментом є те, що місцева влада розглядає подібне СП не як національне, а як іноземне підприємство, і може відмовити йому в наданні певних пільг. Іноді для усунення цього недоліку іноземні підприємці намагаються перекласти на плечі місцевого партнера поточне управління СП, обмежуючи свою власну діяльність контролем. У цьому випадку в оперативні відносини з державними органами вступає тільки місцевий партнер.

Порушується рівний розподіл капіталу між партнерами, якщо для розвитку СП необхідні додаткові капіталовкладення, а один з партнерів (зазвичай місцевий) не може збільшити частку своїх капіталовкладень з метою збереження паритету. Така ситуація може призвести і до конфлікту, якщо більшу участь іноземного капіталу заборонено в законодавчому порядку;

в) менша частка участі іноземного партнера. Такого роду участь у СП, на думку деяких бізнесменів, є несприятливою формою, з огляду на прагнення західних фірм стосовно контролю над діяльністю СП. При цьому іноземні інвестори встановлюють суворий взаємозв'язок між часткою капіталу і правом контролю, щоправда, без обліку спеціальних застережень в угоді. Так, наприклад, К. Зайберт у книзі „Спільні підприємства, як стратегічний інструмент у міжнародному маркетингу”, пише, що "право на управління може бути встановлено договором про порядок діяльності спільних підприємств поза залежністю від частки капіталу, чи навіть шляхом укладення угоди в області "ноу-хау", чи ліцензійної угоди". Додаткові угоди такого роду легше укласти в тому випадку, якщо місцевий партнер має потребу в технології і "ноу-хау" іноземного учасника.

Закордонні інвестори були змушені іноді примірятися з меншою часткою своєї участі в капіталі СП, особливо в країнах, де відбуваються значні заходи для націоналізації економіки. У протилежному випадку вони могли понести збитки внаслідок дискримінації офіційної регламентації, що обмежує діяльність СП.

СП, у капіталі якого іноземний партнер має меншу частку участі, за своїм характером є більш близьким до національного підприємствам і внаслідок цього користується різними пільгами, наданими державою, місцевою владою, повніше використовує місцеву робочу силу, сировину, а також можливості збуту продукції на місцевому ринку.

В даний час ці обмеження усунуті.

4. Вид діяльності. Залежно від цільових настанов партнерів розглядаються такі типи СП:

а) СП науково-дослідного характеру створюються з метою об'єднання досвіду і результатів наукових, проектних розробок для створення нових продуктів, «ноу-хау», устаткування і т.п.;

б) СП виробничого характеру, при створенні яких закордонний інвестор має на меті зниження витрат у процесі виробництва і збуту продукції. Можуть застосовуватися різні форми корпораційних зв'язків, наприклад, об'єднання окремих комплектуючих вузлів інвестора і місцевого партнера, технології, досвіду організації виробництва наданих інвестором, і сировини, робочої сили місцевого походження і т.д.;

в) закупівельні СП, створювані з метою закупівель на місцевому ринку більш дешевої сировини, напівфабрикатів, необхідних для виробництва кінцевого продукту на підприємствах закордонного партнера;

г) збутові СП, створювані з метою освоєння нових ринків збуту як у країні місцезнаходження СП, так і в третіх країнах.

д) комплексні СП, при яких сполучаються різні види діяльності. Окремі види СП відображають розходження інтересів партнерів, а також формуються в рамках, дуже складних і різноманітних, законодавчі і нормативні регламентації в країнах місцезнаходження СП.