Правила продажу товарів у кредит.

Основними пунктами продажу товарів у кредит є підприємства роздрібної торгівлі, перелік яких затверджується управліннями торгівлі обласних держадміністрацій (для магазинів державної торгівлі), правліннями райспоживспілок і районих споживчих товариств (для магазинів споживчої кооперації) та відповідно до статутів приватних підприємств, юридичних осіб, суспільних (громадських) об’єднань, спільних підприємств тощо.

Товари в кредит може придбати будь-який громадянин, який має постійне місце проживання і працевлаштований.

Юридичною підставою для продажу товарів у кредит є укладання договору-зобов’язання, згідно з яким магазин зобов’язується продати, а покупець – сплатити зазначений в договорі товар у терміни і в розмірах, передбачених договором.

Оплата за товари, як і сплачування внесків, здійснюється за цінами, які чинні на дату продажу. Зміни цін на товари, аналогічні проданим, у майбутньому не призводять до перерахунку вартості.

У договорі передбачена мінімальна сума першого внеску – 25 % їхньої вартості, а товарів за ціною понад 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – не менше як 50%. С ума, що залишилася, сплачується покупцем у термін від 6 до 12 міс. (товарів вартістю понад 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – до двох років).

Разом з тим, сума кредиту, що надається, не повинна перевищувати тримісячної заробітної плати (стипендії, пенсії, заробітку) у разі розстрочення платежу на 6 міс.; 6-місячної – при розстроченні на 12 міс., і 12-місячної – у разі розстрочення на два роки.

У випадку, коли ціна товару перевищує зазначені вище суми, різниця між вартістю товару та сумою наданого кредиту повинна бути сплачена покупцем одночасно зі сплатою першого внеску.

На покриття витрат, пов’язаних з організацією продажу товарів у кредит, господарюючий суб’єкт справляє відсотки від суми наданого кредиту. Ставки відсотків визначаються згідно з Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» і у випадку зміни ставок за банківські кредити не перераховуються.

Під час укладання договору покупець подає паспорт і довідку з місця роботи. Довідки видаються адміністрацією підприємства лише тим особам, які пропрацювали не менше 6 міс. Згідно з чинним законодавством підприємства видають своїм працівникам лише одну довідку; наступна довідка може бути видана тільки після повного розрахунку за товари, продані за раніше одержаною довідкою. Якщо виникає потреба, представник магазину може перевірити відомості про прописку покупця.

Договір-зобов’язання складається у трьох примірниках, один з яких залишається в магазині, другий – видається на руки покупцеві, третій – надсилається підприємству, що видало довідку, для здійснення розрахунків. Розрахунки проводяться один раз на місяць шляхом вирахування із заробітної плати суми наступного платежу в терміни і в розмірах, передбачених договором-зобов’язанням. Студенти, пенсіонери, учні вносять платежі безпосередньо магазину готівкою. При несвоєчасному внесенні покупцями платежів з них стягується пеня. У випадку звільнення працівника з роботи адміністрація підприємства повинна утримувати з нього заборгованість. Що залишилася.

Якщо розрахунки за придбані товари не проведені з вини підприємства (установи, організації) або проведені несвоєчасно, вони сплачують господарюючим суб’єктам пеню в установленому розмірі.

У випадках, коли оплата за товари, придбані в кредит. Не проведена з поважних причин (хвороба або смерть членів сім’ї, перебування на військовій перепідготовці), керівник господарюючого суб’єкта може відтермінувати платежі, але не більше, ніж на два місяці, про що надсилається письмове повідомлення по місцю праці (навчання) покупця.

У разі прострочення сплати покупцем трьох платежів поспіль, уся сума заборгованості та відповідна пеня стягується в примусовому порядку, незалежно від настання строку наступних платежів. Ці суми стягуються шляхом отримання напису нотаріальної контори або за рішенням суду.

Аукціонна торгівля – вид ринкової торгівлі, за якої продавець для отримання максимального прибутку використовує пряму конкуренцію багатьох покупців під час публічного торгу в заздалегідь встановлений час і призначеному місці.

Аукціони – комерційні організації, які мають відповідні приміщення, обладнання і кваліфікований персонал для організації і проведення торгів. Покупцями на аукціонах можуть бути як окремі громадяни, так і великі оптові та роздрібні фірми України та зарубіжних країн.

Аукціони влаштовують підприємтсва (фірми), які специціалізуються на цьому виді діяльності, а також фірми, в статутах яких передбачено право на їх проведення (біржі, діючі виставки, торговельні підприємства і організації), але не є їх основним видом діяльності.

Залежно від порядку організації аукціони бувають: добровольні, які відбуваються з ініціативи власників товарів (майна), і примусові, які проводять державні організації під час продажу конфіскованих і несплачених товарів, а також закладеного і не викупленого майна.

За технологією торгів аукціони бувають двох видів: з підвищенням стартової ціни (торги починаються з оприлюднення мінімальної (стартової) ціни, встановленої продавцем товару, після чого покупці роблять до неї надбавки в розмірі не менше 5% від попередньої ціни – так званий англійський аукціон), і зі зниженням стартової ціни, яка явно завищена до того часу, поки один із покупців не погодиться купити товар за цією ціною – так званий китайський аукціон. Аукціони першого виду можуть відбуватися гласним і негласним способом.

За негласного (німого) торгу згоду на підвищення ціни на встановлений розмір надбавки покупці подають аукціоністу заздалегідь умовленими знаками. Таким чином, аукціоніст оголошує нову ціну, але не називає покупця, що дозволяє зберегти в таємниці його ім’я.

На відміну від продажу в магазині, під час продажу на аукціоні продавець не несе відповідальність за якість проданого товару.

Для організації та проведення аукціону створюється аукціонний комітет, до складу якого входять голова (директор) аукціону, комерсант, юрист, нотаріус, аукціоніст чи ліцитатор, технічний секретар, помічники. Аукціонний комітет за згодою продавця публікує інформацію про товари, запропоновані до продажу, не пізніше двох тижнів до дня проведення аукціону.

Учасники аукціону подають письмові заявки про участь в аукціоні, вносять заставу в розмірі 10 % від стартової ціни товару і отримують відповідний документ. Аукціон розпочинається за наявності не менше, ніж трьох покупців.

Для участі товару в аукціоні продавець оформляє так звану пропозицію щодо висування товару на аукціон, в якій зазначено назву товару, характеристики споживчих властивостей і якість, кількість примірників, відомості про продавця.

Стартову ціну встановлюють за погодженням з продавцем експерти. В окремих випадках продавець і представники аукціонного комітету можуть домовитись про «резервну» ціну, нижче якої товар не буде продаватись, або про інші обмеження, які хоче обумовити продавець. Усі умови аукціонного продажу товарів занотовують в аукціонній згоді, яку підписують зацікавлені сторони..

Товари (майно), які надійшли на торги, сортуються залежно від якості за лотами. Лот – це стандартна партія, або одиниця товару.Від кожної партії відбирається зразок. Після закінчення сортування аукціонний комітет друкує каталог з переліком лотів і розслає його потенційним покупцям.

Усі товари (майно), які заявлені для участі в аукціоні, повинні до початку аукціону виставлятися для огляду їх потенційними покупцями та ознайомлення з якістю, оскільки після продажу товару на аукціоні претензії до якості не приймаються.

Аукціонні торги відбуваються, як правило, у спеціальній залі, починаються в заздалегідь призначений день і час. Аукціоніст, якого наймає продавець товару, оголошує правила проведення аукціону, номер та назву лота, інформує про умови продажу та оприлюднює стартову ціну. Готовність придбати товар за заявленою ціною покупці висловлюють підняттям своєї картки. Якщо хтось з покупців згоден заплатити вищу ціну, він піднімає картку зі своїм номером. Мінімальне підвищення ціни – 5%.

Аукціоніст називає номер картки покупця, який першим підняв її, й повторює ціну. Якщо протягом трьох хвилин і після триразового оголошення ніхто не запропонує вищої ціни, аукціоніст ударом молотка сповіщає про продаж товару цьому покупцеві.

Якщо після оголошення стартової ціни товару жоден з покупців не виявив бажання сплатити початкову ціну, аукціоніст може знизити її, але не більше ніж на 25 %. Якщо і після цього ніхто не згодився придбати товар або аукціоніст запідозрив змову покупців, товар знімається з торгів.

Документальне оформлення аукціонних торгів здійснюється шляхом складання протоколу в двох примірниках, де зазначена початкова ціна, пропозиції покупців та кінцевий результат торгів.

Після закінчення торгів за цим лотом покупець оформляє свою згоду на придбання товару підписання протоколу. Протокол є документом, який дає покупцеві право укласти договір купівлі-продажу товару (майна) з його власником. Учасник, який назвав найвищу ціну, а потім відмовився від підписання протоколу, позбавляється права участі в аукціоні й сплачує штраф у розмірі внесеної ним застави. Після цього товар знову виставляється на торги.

Після укладання договору купівлі-продажу покупець у 10-ти денний термін зобов’язаний заплатити за куплений товар. У цей же термін іншим учасникам аукціону повертається сума внесеної ними застави.

Останнім часом за кордоном почали застосовувати автоматизовані способи проведення аукціонних торгів. Свою згоду на підвищення чи зниження оголошеної ціни покупець виявляє, набираючи відповідні суми на циферблаті за допомогою електричних кнопок. Лот купує покупець, який перший натиснув кнопку і зупинив стрілку циферблата.

Автоматизовані системи проведення аукціонів мають низку переваг, основною з яких залишається суттєве прискорення процесу торгів.

У практиці аукціонних торгів трапляється проведення «заочних аукціонів», коли всі пропозиції щодо ціни виставленого на продаж товару з боку продавців і покупців робляться одразу і подаються в запечатаних конвертах. Товар купує той покупець, який запропонував найвищу ставку, і продає той продавець, який запропонував найнижчу ставку.

Продаж товарів за зниженими цінамиє важливою формою залучення в товарообіг товарів застарілих фасонів (моделей) і товарів, що частково втратили свою початкову якість, та несезонних. Найважливішими елементами організації продажу товарів за зниженими цінами є своєчасність уцінки, її розмір, вибір магазинів для їх продажу і реклама..

Основним чинником, що визначає своєчасність уцінки товарів, є зниження попиту або закінчення сезону. Необхідно, виявляючи деякий комерційний ризик, вчасно уцінювати товари, знижуючи ціну в такому масштабі, що реально приверне увіагу покупців. Зниження ціни на незначну суму, як правило, неефективне, потребує подальших уцінок і гальмує продаж товару.

Перспективними є продаж товарів за зниженими цінами на аукціонах, де покупці, дотримуючись традиції аукціонного торгу, пропонують свою ціну. Купує річ той, хто запропонує найбільшу ціну.

Розпродаж варто проводити у магазинах, що знаходиться в центрі міста. Для інформації населення про продаж знижених у ціні товарів використовують різноманітні рекламні засоби: радіо, пресу, телебачення.

Уцінювати товари можна одночасно у всіх магазинах або тільки в одному з них. Розмір уцінки визначається спеціальною комісією. На кожному уціненому виробі повинен бути ярлик, на якому вказується ціна до і після уцінки, а також причина уцінки. У приватній торгівлі рішення щодо уцінення товарів та його розмір приймає власник.

Уцінені товари старанно підготовлюють до продажу, за необхідності – ремонтують. Згідно з правилами торгівлі продані товари назад у магазин не повертаються.

Сезонний розпродаж за знаженими цінами товарів весняно-літнього асортименту відбувається в серпні – жовтні, осінньо-зимового асортименту – у лютому – квітні. Конкретні терміни розпродажу визначаються з урахуванням природно-кліматичних умов регіонів і доводяться до покупців.

Розпродажу підлягають тільки нові товари, які відповідають вимогам стандартів і моди, але з певних причин не були продані у межах сезону. Під час розпродажу ціни можуть бути знижені до 40 % і більше.

Для забезпечення повного асортименту в магазинах з продажу сезонних товарів за зниженими цінами, одночасно з переоцінкою сезонних товарів у роздрібній торговельній мережі, таку ж переоцінку проводять на оптових підприємствах і направляють товари в магазини.

Для активізації сезонного розпродажу товарів необхідно широко інформувати населення про вигоду від купівлі товарів у період розпродажу, про асортимент і місця продажу сезонних товарів. Продавці повинні вільно орієнтуватися в старих і нових цінах, відсотках зниження ціни, термінах сезонного розпродажу і чітко подавати різницю між продажем знижених у ціні товарів і товарів сезонного розпродажу.

Торгівля імпортним ношеним одягом («секон-хенд») не потребує великих капіталовкладень і забезпечує гарантований прибуток. Нині на українському ринку функціонує багато крупних фірм, які займаються закупівлею і оптовою реалізацією великих партій імпортного «секон-хенду» та понад 100 дрібних оптовиків, які здійснюють доставку товарів до роздрібної торговельної мережі.

Основними постачальниками «секунд-хенду» є західно-європейські країни – Голландія, Німеччина, Данія, Англія, Фінляндія, Норвегія та ін.. частину товарів імпортують з Америки та Канади.

Технологія продажу «секунд-хенду» передбачає два основних способи продажу – з сортуванням і без сортування.

Несортовані партіїу роздрібній торговельній мережі продають на вагу незалежно від якості товарів.

Сортування партіїпередбачає вибір товарів за асортиментом (светри, брюки, куртки тощо) чи іншими ознаками та потребами місцевого ринку. Практика свідчить, що після сортування близько 50% товару продається досить швидко за максимально можливу ціну. Приблизно 30% одягу є несезонним і реалізується через два-три місяці за нижчими цінами, а близько 20% речей є некондиційними і продаються як відходи або здаються на переробку. Сортування в два-три рази підвищує ціни під час реалізації.

Залежно від ціни і якості постачається і реалізується чотири категорії «секон-хенду» (рис. 4.5.1.)

Рис. 4.5.1. Основні категорії «секунд-хенду» залежно від ціни і якості.

Змішаний «секунд-хенд» - це одяг, який сортується за сезоннами (зима, літо, весна, осінь) у мішках по 50,100 і 150 кг., але не сортується за статево-віковою ознакою. Ціна на цю категорію порівняно невисока.

Асортимент– одяг високої якості, який продається поштучно, сортується за видами (костюми, штани, блузи тощо) і пакується в мішки по 25,50 і 100 кг.

Шоп– дорогі і якісні речі (хутро, шкіряний одяг тощо), які пакуються у мішки по 25,50 і 100 кг і продаються в магазинах.

Оригінал– це не сортований товар. Він продається у такому вигляді, в якому був вантажений з контейнера. Це найдешевша категорія «секон-хенду»; пакується у мішки по 100-200 кг та поліетиленові пакети, що містять несортовані речі (зимові, літні, взуття, одяг, головні убори тощо).

У практиці торгівлі «секунд-хендом» в Україні склалися такі основні схеми продажу товарів:

- імпортер → оптовик-посередник → дрібний опт → магазин ;

- оптовик-посередник → дрібний опт → кінцевий споживач;

- імпортер →дрібний опт → магазин чи кінцевий споживач;

- імпортер→ магазин.

Чим коротший шлях товару до споживача або більша партія товарів, що закупляються, тим вищі прибуткі посередника. У роздрібній мережі кожна річ стає самостійною товарною одиницею і оцінюється залежно від її якості та існуючого попиту.

У перспективі торгівлі ношеними речами буде розвиватися в напрямі від реалізації дешевого одягу до якісного товару; від продажу товарів у звичайних магазинах до відкриття спеціалізованих підприємств у містах і сортувальних центрах. Як свідчить зарубіжний досвід, постійними покупцями «секунд-хенду» є не тільки бідні верстви населення, але й студенти, представники середнього класу, які прагнуть урізноманітнити свій гардероб.

Найбільш перспективними покупцями в Україні слід вважати сільське населення, яке має найнижчі матеріальні статки. Торгівля в селах здійснюється за схемою: закупівля дрібно гуртової партії – виїзд у населений пункт для реалізації товару. За прогнозованого незначного скорочення імпорту «секунд-хенду» в недалекому майбутньому будуть збільшуватися закупівлі одягу на внутрішньому ринку. З огляду на незначні транспортні витрати такий варіант є досить привабливим і конкурентоспроможним на ринку.

Форми та методи досягнення комерційного успіху.

План:

Література:

В.В.Апопій «Комерційна діяльність», ст. 531-538, 539-549, Київ «Знання», 2008 р.

Навчальний текст : «Комерціцний успіх – шляхи його досягнення».

Після вивченої теми студенти повинні знати:

В чому полягає суть ефективності комерційної діяльності, які види показників ефективності комерційної діяльності і як вони визначаються, яке призначення системи показників ефективності комерційної діяльності.

Питання для самоконтролю:

1.Що слід розуміти під ефективністю комерційної діяльності?

2.Види ефективності.

3.Як визначається ефективність виконання комерційних договорів?

4.Що розуміють під комерційним ризиком?

5.Які бувають види ризиків?

6.Як можна знизити ризик?

Торгівля, будучи одним з видів комерційної діяльності, має винятково важливе значення при реалізації продукції через оптові і роздрібні підприємства. Особливо це відноситься до споживчих товарів, що швидко реалізуються. Торгівлю, чи мистецтво торгівлі, можна визначити як психологічний вплив на покупця в момент реалізації чи придбання виробу без допомоги торгового працівника.

Цю діяльність можна також визначити як зусилля, спрямовані на забезпечення ”розпродажу” закупленої роздрібними підприємствами продукції в пропонований термін.

Діяльність підприємства роздрібної торгівлі повинна бути спрямована на ріст прибутків, як власних, так і постачальника.

Якщо підприємству роздрібної торгівлі зроблені дві пропозиції на придбання аналогічної продукції з аналогічними вартістю і термінами постачання, то воно повинно віддати перевагу фірмі, персонал якої допоміг їй у минулому і, ймовірно, допоможе в майбутньому в збільшенні прибутків.

У результаті торгової діяльності комерційного підприємства можуть збільшитися обсяги реалізації продукції і забезпечитися ріст прибутків за рахунок збільшення числа замовників в обсязі реалізованої продукції, а також у результаті зниження цін.

Для збільшення кількості замовників дуже важливо постійне удосконалювання викладення товарів. Запаси продукції повинні бути виставлений на огляд покупців, тобто весь магазин повинний являти собою суцільну вітрину товарів, що залучають увагу потенційних споживачів.

Усіх залучає продаж товарів за зниженими цінами чи на пільгових умовах незалежно від того, хто фінансує цей захід — підприємство роздрібної торгівлі чи постачальник. Такі види продажу передбачають збут великого обсягу продукції.

Для збільшення обсягів реалізованої продукції фактичним замовникам доцільна демонстрація основної і супутньої продукції.

Демонстрація товарів повинна організовуватися там, де проходять покупці, щоб залучити їхню увагу і дати можливість побачити виставлені товари. На багатьох підприємствах роздрібної торгівлі додержуються принципу ”чим масштабніше демонстрація, тим вище обсяги реалізації”. Ця теза не може бути прийнята невеликими підприємствами роздрібної торгівлі, що мають обмежений простір чи реалізують продукцію з обмеженим терміном збереження.

Зовнішній вигляд товару — також важливий демонстраційний фактор. На виріб повинна бути нанесена марка чи визначена фірма виробу. Демонстраційний фактор, що спонукує придбати той чи інший товар, має винятково важливе значення, коли від покупця потрібно ухвалення рішення.

Методи стимулювання збуту не повинні переслідувати фінансові вигоди. Підтвердженням цього є надання покупцю безкоштовно різноманітного асортименту всіляких брошур, анкет, рекомендацій тощо. Виріб, що демонструється, повинний завжди виглядати свіжим, новим і чистої. Якщо виріб збляк, його варто замінити.

Підприємство роздрібної торгівлі повинне по можливості виділяти кого-небудь зі свого персоналу щодо заповнення вітрини і підтримки демонстраційних виробів у чистоті і порядку.

Завжди варто пам’ятати про те, що заповнені товаром вітрини сильно впливають на покупця, залучають його увагу, позитивно позначаються на обсягах реалізації продукції.

Рекламна діяльність чи фірми підприємства роздрібної торгівлі може передбачати нав’язування примусового асортименту. Продукція, що демонструється, повинна підтримуватися по можливості всіма способами реклами і діяльністю по стимулюванню збуту, якщо ця діяльність передбачає одержання оптимального прибутку.

Рекламна діяльність без торгівлі не буде в максимальному ступені використана на ринку збуту та у значній мірі утратить свою ефективність. Тому реклама і торгівля повинні бути тісно пов’язані, доставляти споживачу радість від зробленої покупки .

Тактичне ціноутворення розкриває широкі можливості для реалізації продукції за умови, що цей інструмент застосовується обачно й обережно. З метою забезпечення загальної рентабельності асортимент продукції спеціального призначення повинний бути невеликим.

Ціни на окремі товари повинні знижуватися тільки на обмежені періоди часу, у противному випадку споживач звикає до більш низької нової ціни і вважає це саме собою що розуміється. Первісне зниження ціни вже не є стимулом до покупки, і, коли ціна знову піднімається до колишнього рівня, споживач вважає, що вартість була підвищена без додаткової прибавочної вартості, і це змушує покупця відмовитися від придбання такого товару на користь іншого.

Навіть при реалізації дорогих високоякісних товарів первісна ціна є привабливої. При реалізації споживчих товарів, що користаються підвищеним попитом, споживача залучають пропозиції типу ”два вироби по вартості одного”, хоча при цьому зберігається враження більш високої ціни. Розуміння психологічних рівнів цін (наприклад, коли замість гривні встановлюється ціна 99 коп., замість 100 грн.— 99 грн.) дозволяє домогтися успіху в реалізації окремих товарів.

Самообслуговування як форма продажу товарів сприяє зниженню витрат роздрібного торговця і дозволяє збільшити обсяги реалізації продукції в порівнянні із системами обслуговування покупців за прилавком.

Ще одним важливим аспектом торгівлі є розподіл торгових площ, у результаті якого роздрібний торговець може одержати наступні переваги:

- постійне забезпечення запасами;

- відсутність незайнятих площ;

- відсутність необхідності в занадто частому заповненні полиць невеликим

обсягом продукції, маркірованої ведучими торговими фірмами;

- швидкий і доступний вибір необхідної для споживача продукції;

- вигідне представлення продукції є додатковим чинником, що впливає на

збільшення обсягів реалізації;

- менш часте і більш зручне заповнення полиць дозволяє скоротити

витрати на робочу силу.

Основою ефективності торгівлі є здатність торгового агента оцінити можливості роздрібної торгівлі, визначити проблеми, намітити мети і почати дії, що обумовлюють успіх торгової діяльності. Торговий агент повинний прагнути до збільшення обсягів продукції фірми в рамках кожного магазина, сприяти покупцям у придбанні товару і використовувати всі методи торгівлі, що орієнтують покупця на придбання продукції тільки його фірми.

Крім того, він повинний бути готів до перевірки своєї торгової діяльності. Торгового агента повинні відрізняти такі якості, як творча реакція на нові ідеї, неординарність рішення проблем, передові погляди і здатність представляти товар і створювати вітрини, що стимулюють покупців до придбання продукції.

Отже, люди займаються комерційною діяльністю для того, щоб досягти своє цілей: одержання прибутку, реалізації своїх ділових здібностей, морального задоволення від усвідомлення користі своєї діяльності для себе і всього суспільства. Очевидно, що комерційна діяльність тільки тоді вважається успішної, коли вона в якомусь ступені досягає поставлених цілей, коли вона приносить свої відчутні результати.

Шляхів для досягнення успіху в комерційній діяльності багато, як багато, в принципі, і самих цілей. Економічна ситуація в країні дає можливості досягти успіху заповзятливим людям, і уже від них самих залежить, наскільки успішно вони за допомогою ділових і професійних якостей зуміють скористатися цими можливостями.

Але успішність діяльності комерсанта не в останню чергу залежить від його особистих якостей: комунікабельності, доброзичливості, порядності. Етичний фактор — не останній у формуванні комерційного успіху.

Вченими і практиками розроблено багато рекомендацій, що дозволяють досягти більшого успіху в комерційній діяльності. Сюди, насамперед, відносяться рекомендації, що стосуються ефективності рекламної діяльності, менеджменту і керування персоналом комерційної організації. Але одних тактичних умінь мало для успіху — потрібно уміти виробляти ефективні стратегії комерційної діяльності, перетворювати свої невдачі в нові і більш широкі можливості для успіху.

Комерційна діяльність здійснюється за взаємодії трьох визначальних чинників: робочої сили, засобів праці і предметів праці. Використовуючи їх, суб'єкти комерційної діяльності продукують суспільно необхідний продукт - торгово-виробничі послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з іншого - результати. При цьому, варто зауважити, що в комерційній діяльності пріоритетну роль відіграє інтелектуальна праця персоналу, яку поки що не можна адекватно вартісно оцінити і виділити від сукупного результату діяльності підприємства. Саме цей чинник зменшує значущість торгівлі, як основної сфери комерційної діяльності, в процесі суспільного відтворення.

Співвідношення результатів комерційної діяльності з використовуваними для цього засобами виробництва і робочої сили протягом певного проміжку часу називається ефективністю комерційної діяльності.Математична формалізація цієї економічної категорії має вигляд:

Результати

Ефективність= ----------------------------

Ресурси(витрати)

Ефективність комерційної діяльності має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З огляду на це, важливим є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності.

Види ефективності комерційної діяльності видокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) комерційної діяльності. Насамперед результат (ефект) буває економічним, або соціальним.

Рис. 5.1.2. Види ефективності комерційної діяльності.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати діяльності комерційної фірми. До таких показників відносять обсяг реалізованої продукції, величину одержаного прибутку, економію ресурсів, витрат, різницю між продажем і закупівельною ціною тощо.

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць, рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану довкілля, загальної безпеки життя, якості торговельного обслуговування, стабільності і постійної оиовлюваності пропонованого асортименту товарів, запровадження сучасних методів продажу товарів, економії витрат часу на здійснення торговельного обслуговування тощо.

Складники соціального ефекту мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. Як правило, соціальний ефект вимірюється бальною системою, яка ґрунтується на оцінках окремих складників досвідченими експертами.

Локальний ефект означає конкретний результат торгово-господарської діяльності комерційної фірми.

Народногосподарський ефект - це спільний ефект від діяльності у сферах обертання виробництва і споживання, або галузевий ефект, пов'язаний з позитивними наслідками діяльності суб'єктів комерційної діяльності.

Конкретні види ефективності можуть також залежати від того, які ресурси використовують при розрахунках: застосовувальні -сукупність живої та уречевленої праці і споживані, які являють собою поточні витрати на здійснення комерційної діяльності. З врахуванням цього чинника розрізняють так звані ресурсний і витратний підходи до визначення ефективності комерційної діяльності.

Вимірювання ефективності комерційної діяльності насамперед методологічно пов'язане з визначенням критерію і формуванням відповідної йому системи показників.

Критерій ефективності комерційної діяльності - це якісна характерна ознака і визначальна міра пізнання суті ефективності. Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно охарактеризувати суть ефективності як категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва - від підприємства до народного господарства в цілому.

У загальному вигляді критерій ефективності комерційної діяльності відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) стосовно витрат живої і уречевленої праці (персоналу, основних фондів і оборотних коштів). На рівні суб'єкта комерційної діяльності модифікованою формою єдиного критерію може бути також максимізація прибутку.

Кількісна визначеність і зміст критерію знаходять найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності комерційної діяльності.