І. Основні категорій і поняття

Хронометраж– це метод визначення середньої фактичної тривалості повторювальних операцій.

Хронометраж є менш об'ємним та більш точним видом спо­стереження, тому що в цьому разі вивчають лише частину трудо­вого процесу — окрему операцію або навіть окремі її елементи, які робітник регулярно повторює при виготовленні продукції. Як правило, це ручні та машинно-ручні операції, найбільш відпові­дальні та найчастіше повторювані.

Зміст хронометражу становлять такі основні частини:

—розкладення операції на складові елементи (прийоми, пе­реходи, комплекси прийомів, дії, рухи);

—спостереження (вимірювання тривалості виконання кож­ного окремого елемента);

—обробка результатів спостереження для встановлення середньої тривалості елементів;

—аналіз та внесення раціональних змін у зміст і структуру елементів операції, що вивчається;

—узагальнення матеріалів для встановлення норм часу.

Хронометражні спостере­ження проводять шляхом відліку (вимірів) за поточним часом без­перервно від початку до кінця операції (не робочої зміни), як правило, за допомогою двострілкового секундоміра. Зас­тосовують два способи спостережень:

- суцільний;

- вибірковий.

Етапи хронометражного спостереження подібні до ета­пів фотографії:

— підготовка до проведен­ня хронометражного спостере­ження;

— безпосереднє спостере­ження та вимірювання витрат робочого часу на досліджувані елементи операції;

— обробка та аналіз матеріалів хронометражного спостере­ження.

На першому етапі — підготовці до проведення хронометраж­ного спостереження — спостерігачеві слід:

— отримати вичерпні дані про техніку виконання обраної для спостереження операції, про стан устаткування, інструменту, приладів, про організацію праці на робочому місці та про вид його обслуговування. Отримати надійні результати можна лише при нормальній взаємодії всіх елементів технологічного й трудо­вого процесу, при забезпеченні робочого місця всіма необхідними ресурсами та обладнанням;

— зробити правильний вибір виконавця роботи — робітника з якісними показниками праці, що виконує норму виробітку вище від середнього рівня на дільниці (але не на рекордному рівні);

— розкласти операцію на суцільний (вимірювання всіх послідовно повторюваних еле­ментів операції);

— вибірковий (вимірювання лише окремих, заздалегідь відібра­них елементів операції).

— складові елементи, тобто на комп­лекси прийомів, прийоми, дії, фіксажні точки. Зміст елементів, на які розкладається операція, має забезпечити чіткість їх фіксування та дозволяє систематизувати результати спостереження про кожний з нормованих елементів. Чим детальніший розклад операції, тим більше умов для виявлення залишкових, нераціональних прийомів та рухів;

—визначити фіксажні точки, що відокремлюють один елемент від іншого (це легко визначається за зоровою чи слуховою озна­ками). Початковою фіксажною точкою може бути момент тор­кання руки до машини, предмета чи відняття її, початок дії машини, агрегату, верстата, підхід робітника до машини (момент зупинки) тощо. Кінцевою фіксажною точкою може бути момент відняття руки від предмета, зупинка машини, механізму, торкання одного предмета до іншого і т. ін. Слід пам'ятати, що при суцільному спостереженні за поточним часом кінцева фіксажна точка одно­го елемента є початковою наступного;

—визначити коло факторів, що впливають на тривалість прийомів: конструкція устаткування, конфігурація та якісні особ­ливості предмета праці (вага, технологічні особливості обробки та ін.), умови здійснення виробничого процесу, вид обслуговуван­ня робочого місця енергією, матеріалами, інструментом, наявність допоміжних робітників та ін.;

—визначити необхідну кількість замірів для отримання найбільш вірогідних тривалості окремих елементів операції; внаслідок впливу різних (залежних та не залежних від виконавця) факторів, одні й ті ж прийоми, рухи, різнотривалі, але при досить великій кількості спостережень більша частина випадкових та помилкових замірів взаємно компенсується. Тому діють правила: чим коротша операція, тим більшою має бути кількість спостере­жень; чим більше відхилення та розсіювання окремих замірів від середньої чи такої, що зустрічається найчастіше, тривалості дано­го елемента операції, тим більше слід провести спостережень; чим вищі вимоги до точності результатів, тим більше потрібно замірів.;

—вжити заходів щодо забезпечення нормальних умов на робочому місці та нормальної безперебійної роботи об'єкта спостереження;

—провести інструктаж робітника-виконавця щодо мети, зав­дань та особливостей хронометражу саме на цьому робочому місці, врахувати всі зауваження робітника у матеріалах спостереження;

—підготувати спостерігача до проведення хронометражу теоретично й психологічно та забезпечити його матеріальними засобами (секундоміри, бланки хронокарт, олівці, освітлення та ін.);

—визначити безпосередньо час спостереження (з урахуван­ням коливання працездатності робітника). Згідно з кривою пра­цездатності слід проводити хронометрування в період сталої працездатності. Тому спостереження слід починати лише після того, як спостерігач буде впевнений, що операція виконується у нормальному темпі (приблизно через 1 годину після початку ро­бочої зміни та приблизно через 0,5 години після обідньої пере­рви). Тривалість хронометражного спостереження має становити не менше 25% часу зміни (2—3 години).

На етапі проведення спостереження відбувається безпосе­реднє спостереження та вимірювання витрат часу (суто хроно­метрування). Воно значною мірою пов'язане з чітким «вловлю­ванням» фіксажних точок (тому що найрозповсюдженішою причи­ною помилкових замірів часу є те, що їх проводять не в точній відповідності до фіксажних точок).

Вимір кожного елемента можна здійснювати:

—за окремими відліками часу: коли хронометр вмикають у момент початку елемента, що спостерігається (на фіксажну точку «початок»), і зупиняють у момент закінчення елемента (на фіксаж­ну точку «закінчення»); у бланку спостереження відзначають три­валість даного елемента у хвилинах та секундах; залежно від цілей спостереження може фіксуватись лише один елемент опе­рації (тоді спостерігач чекає наступної його появи), а можуть фіксу­ватись кілька елементів (тоді спостерігач послідовно вмикає хро­нометр на початку кожного елемента та вимикає при його завер­шенні). У хронокарті записи мають вигляд: 3, 4, 4, 5, З і т. ін. Це обумовлено неминучим відставанням у натисканні кнопки та по­верненні стрілки секундоміра, внаслідок чого зменшується три­валість елемента (від 0,002 до 0,006 хвилини). Крім того, відсутня можливість перевірки загальної тривалості періоду спостережен­ня із сумою отриманих тривалості за окремими елементами; також з'являється складність у виявленні причин виникнення ок­ремих відхилень у процесі спостереження. Все це вимагає висо­кої кваліфікації спостерігача. Однак для хронометражу дуже ко­ротких елементів застосовують лише цей спосіб. Паралельно відзначаються причини відхилень у замі­рах часу;

- за поточним часом: спостереження проводять за допомо­гою двострілкового секундоміра (хронометра), який запускають у момент початку першого елемента операції і не зупиняють до кінця спостереження. Фіксація тривалості кожного з елементів операції відбувається зупинкою лише другої, допоміжної, стрілки (показники якої заносять у хронокарту), потім допоміжну стрілку пускають в хід, вона доганяє головну стрілку і продовжує з нею паралельний хід по циферблату до чергової фіксажної зупинки для виміру елемента. Цей спосіб викликає більше напруження у спостерігача, але дозволяє суттєво скоротити загальну кількість спостережень, тому що елементи фіксуються всі, без пропусків.

Етап обробки й аналізу результатів спостереження почи­нається з установлення тривалості кожної операції (якщо спосте­реження проводилося за поточним часом) шляхом віднімання від значення поточного часу даного елемента значення поточного часу попереднього елемента. При застосуванні вибіркового ме­тоду вимірів ці показники тривалості елементів уже містяться у хронометражній карті. Отримані ряди чисел спостереження кон­кретного елемента являють собою хронометражний ряд. Числа хронометражного ряду дещо відрізняються одне від іншого, тому що виконавець у процесі роботи не в змозі забезпечити абсо­лютну стабільність факторів, що впливають на тривалість елементів операції, а також абсолютну точність повторювання своїх дій, рухів. Мають важливе значення й організаційно-технічні фактори на робочому місці.

Відносні розміри коливань окремих вимірів (значень елементів хронометражного ряду) характеризують ступінь сталості хроно­метражного ряду (тобто стабільність тих умов, в яких відбувалось виконання даного елемента операції).

Ступінь сталості хронометражного ряду характеризується ко­ефіцієнтом сталості ( стійкості) хроноряду, який визначається як відношення максимальної тривалості елемента операції (t_тах) до мінімальної тривалості цього ж елемента (t_min).

Сталість хронометражного ряду залежить від характеру ви­конуваної роботи й тривалості елемента операції. При малій тривалості більша вірогідність розсіювання хроноряду, тому нор­мальний коефіцієнт сталості має бути вищим.

Для підвищення сталості хронометражного ряду з нього ви­ключають нетипові (так звані дефектні) спостереження: надто ко­роткі чи надто довгі. Після цього визначається середня арифме­тична хроноряду х, як частка від ділення суми значень окремих тривалості (х₁, х₂, х_….,х_n ) окремих замірів на їх число (п):

Показники середньої тривалості визначаються із сталого хронометражного ряду. Вони приймаються за нормальну тривалість елементів, що вивчаються, і використовуються як вихідні дані для розробки трудових нормативів чи їх коригування.

Важливою частиною ана­лізу є перевірка достатності кількості спостережень з точки зору забезпечення достатньої точності отриманих результатів, тому що хронометражне спо­стереження завжди більш чи менш вибіркове.

Головними питаннями, що вирішуються за допомогою хронометражу, є раціональний поділ операції на прийоми, вивчення їхніх взаємозв'язків та послідовності, визначення моментів їх перекриття та суміщення. На основі цього можливе проектування раціонального складу комплексу рухів робітника.

Результати хронометражу безпосередньо впливають на фактичні затрати часу при виконанні працівником окремих операцій, а отже, на розцінки на одиницю роботи (операція, деталь).

Дуже велике значення має хронометраж для обґрунтування пропозицій щодо раціоналізації трудового процесу, оскільки регістрація тривалості виконання окремих елементів операції дає змогу встановити правильність виконання робітником основних і допоміжних трудових прийомів, що забезпечують нормативну тривалість виконання виробничої операції.

Слід пам’ятати, що об’єктом хронометражних спостережень найчастіше є оперативний час, час обслуговування робочого місця та час на відпочинок робітника, як івходять до норми поштучногочасу (t шт.) і повторюються робітником при виконанні кожної операції.

Велике значення має хронометраж як база для розробки нормативних матеріалів шляхом нагромадження інформації про режими роботи устаткування, складові елементи виробничої операції.

Раціоналізація основних і допоміжних трудових прийомів (рухів і дій) досягається зіставленням послідовності й тривалості виконання окремих елементів операції кількома робітниками (так званий метод Ф. Ковальова). Мінімізація затрат часу на всю операцію, точніше на ton, досягається за рахунок установлення, у кого з робітників затрати часу на виконання окремого елемента операції найменші.

ІІ. Питання для перевірки виконання домашнього завдання

1. Що таке хронометраж?

2. Що таке фотохронометраж?

3. З чого складаються етапи обробки результатів та аналізу?

4. У чому полягають особливості таких способів запису як цифровий за поточним часом, графічний у масштабі часу та графічно-цифровий?

5. З якою метою визначають коефіцієнт зайнятості робітника та коефіцієнт оперативної роботи? За якими формулами їх розраховують ?

6. З якою метою визначають коефіцієнт втрат робочого часу внаслідок організаційно-технічних причин та коефіцієнт втрат з вини робітника? За якими формулами їх розраховують?

7. З якою метою визначають коефіцієнт ущільнення робочого дня та коефіцієнти підвищення продуктивності праці? За якими формулами їх розраховують?

8. Які існують етапи проведення хронометражних спостережень? У чому полягає зміст етапу підготовки до спостереження?

9. У чому полягає зміст етапу проведення хронометражного спостереження?

10. У чому полягає зміст етапу обробки й аналізу матеріалів хронометражних спостережень?

11. Які форми запису витрат часу використовують при хронометражних спостереженнях?

12. У чому полягає зміст коефіцієнта сталості хронометражного ряду? За якою формулою його розраховують?

13. К чому полягає зміст середньої арифметичної хронометражного ряду? За якою формулою її розраховують?

14. Навіщо і як (за якою формулою) перевіряється достатність кількості хронометражних спостережень?

15. Які цілі застосування фотохронометражу?

16. Які результати отримують методом фотохронометражу та як їх аналізують?

17. При визначенні яких конкретних норм праці використовують матеріали фотографій, а для яких — матеріали хронометражу та фотохронометражу?

Тема. Норми затрат праці.

План лекції

1. Загальна характеристика норм праці, що застосовуються на підприємствах.

2. Класифікація затрат праці. Групування та класифікація норм .

3. Вимоги до норм праці та чинники, які на них впливають.

Домашнє завдання: вивчити конспект, (16)с. 120 – 127, (12) с. 37 - 43