І. Основні категорій і поняття

Первинними та найбільш поширеними серед норм праці є норми часу та норми виробітку. Норма часу — основний показник витрат робочого часу, а всі інші — похідні від неї.

Норма часу являє собою максимально допустимі витрати робочого часу (в людино-годинах, людино-хвилинах) на вироблення одиниці продукції ро­бітником (бригадою робітників) при найбільш повному викори­станні устаткування за певних організаційно-технічних умов.

Норма виробітку являє собою мінімальну кількість одиниць продукції чи роботи (встановлену методом технічного нормування), яку повинен ви­робити, виконати робітник за одиницю часу (як правило, зміну) у певних організаційно-технічних умовах.

Норма часу (Н_чс) складається з витрат часу на основну роботу (Т_осн), допоміжну роботу (Т_дп ), обслуговування робочого місця (Т_о6с), підготовчо-завершальну роботу (Т_п-з), відпочинок (Т_вп) та на приватні потреби (Т_птр):

Н_чс = Т_осн + Т_дп + Т_обс + Т_{п -з} + Т_вп + Т_птр год (хв).

Цю формулу застосовують тоді, коли одиниця обсягу робіт, одиниця продукції виготовляється протягом цілої зміни. Але більш поширеною є інша ситуація: коли за зміну виготовляють певну кількість одиниць продукції чи роботи ( штук).

Тоді виникає необхідність у нормуванні витрат часу безпосередньо на виготовлення окремої одиниці, тобто встановлення тривалості так званого штучного часу.

Під штучним часом розуміють час, необхідний на виготовлення лише однієї одиниці продукції чи роботи за певних організаційно-технічних умов виробництва.

Штучний час взагалі складається з основного й допоміжного часу, обслуговування робочого місця, підготовчо-завершального часу, часу на відпочинок та особисті потреби. Він може бути встановлений як частка від ділення суми перелічених вище необхідних витрат часу за зміну на кількість одиниць продукції, робіт, вироблених за цю ж зміну:

Т_шт = , год/шт, (хв/шт)

Проте, як показують матеріали фотографій робочого часу, витрати часу на підготовчо-завершальні роботи не пов'язані з кількістю виготовлених одиниць продукції, а залежать від особливостей робочого місця. Тому логічним буде відокремлення його від інших витрат.

Тому час, що нормується, при встановленні норми штучного часу складатиметься з:

— суто штучного часу на виготовлення одиниці продукції;

— підготовчо-завершального часу на всю зміну (який співвідноситься з одиницею продукції).

Виходячи з цього, норма штучного часу буде сумою:

Н_чс = + , год/шт, (хв/шт)

де f_п-з — витрати підготовчо-завершального часу у співвідношенні суми одиниць основного часу та допоміжного часу, тобто це відсоток від оперативного часу на підготовчо-заключну роботу, для подальшої обробки. Тому виникає необхідність установлення норми часу на партію.

Н_чс = х n + f_п-з , год/парт, (хв/парт)

де п — кількість одиниць, що становлять партію (шт.).

Слід зазначити, що спосіб установлення норм витрат часу на одиницю продукції має певні відмінності. Так, нормування основного часу (оперативного часу) відбувається переважно на основі денних фотографій робочого часу, робочого процесу, нормування допоміжного часу або шляхом безпосередніх хронометражних спостережень за найбільш продуктивними методами праці, або за допомогою спеціальних нормативів для відповідних техніко-організаційних умов. Час обслуговування робочого місця, як правило, нормується у відсотках до оперативного часу за даними масових фотографій робочого дня.

Зазвичай встановлюють змінні норми виробітку або для одного робітника, або для бригади робітників. Як мінімальне завдання норма праці повинна бути виконана кожним робітником.

Для встановлення норми виробітку використовують норму часу.

Н_вр =

де Т_зи — тривалість робочого часу (тривалість зміни, доби), год;

Н_чс — норма часу, хвилин на одиницю продукції.

Має місце зворотний зв'язок між нормою часу та нормою виробітку:

Н_чс =

Внаслідок наявності цього зв'язку процент перевиконання норми виробітку (а) відрізнятиметься від процента зниження норми часу (в) на цю ж роботу (аналогічно процентам динаміки продуктивності праці та трудомісткості продукції):

%_підв.Н_вир.=

%_зменш.Н_ч.=

а = , % , в = , %

При розрахунках норми виробітку на конкретні види робіт у тих чи інших організаційно-технічних умовах виходять з того, що її рівень прямо залежить від тривалості корисного часу за зміну та обернено залежить від тривалості витрат основного (t_oc) й допоміжного (t_доп ) часу на одиницю продукції (або від тривалості оперативного часу (t_on) на одиницю продукції).

Для ручних, машинно-ручних та машинних робіт норма виробітку встановлюється за формулами:

Н_вр = , одиниць /зміну

Н_вр = , одиниць /зміну

Крім індивідуальних норм виробітку, існують так звані бригадні норми виробітку та комплексні норми часу, що використовуються при застосуванні бригадної форми організації праці. При такій формі планування залік результатів праці бригади здійснюють за загальною трудомісткістю виконання всього комплексу робіт, закріпленого за бригадою. Оплата праці в такому разі відбувається за кінцеві результати праці всієї бригади. Слід зазначити, що розробка комплексних норм праці зовсім не виключає поопераційного нормування робіт, одиничних норм часу і розцінок. Бригадний трудовий процес, як правило, значно ефективніший за індивідуальний, тому що економію часу створюють взаємодія та взаємозаміна членів бригади, більш раціональний розподіл праці між робітниками (більш кваліфіковані виконують складніші роботи, некваліфіковані — найпростіші роботи), середній більш високий ритм колективної праці (внаслідок соціального контролю співробітників) та ін.

Норма часу в бригаді, де кожну операцію виконує один робітник, буде такою :

n

Н_бр = ∑Ноп_і ,

_{і = 1}

де Н_оп, — норма часу на i-ту операцію;

n — кількість операцій, закріплених за бригадою.

У випадках, коли до виконання операцій залучено декілька робітників, норма часу в бригаді становитиме:

n

Н_бр = ∑Ноп_і х Нч,

_{і = 1}

де Н_ч — норма чисельності робітників, залучених до виконання і операції.

Для бригади в цілому як виробничої одиниці, встановлюють одну норму виробітку — комплексну бригадну норму в одиницях кінцевої продукції, що виробила бригада. Для цього попередньо необхідно встановити технічно обґрунтовані норми на кожну з операцій, що становлять трудовий процес бригади. Якщо всі ці первинні норми є технічно обґрунтованими, розрахованими на основі єдиних і типових норм та галузевих нормативів, то кінцева бригадна норма буде теж технічно обґрунтованою.

Норма виробітку бригади становитиме:

Нб =

де Тзм — тривалість робочої зміни, хв;

Тщт— норма часу на одиницю і-ї продукції, хв;

r— чисельність робітників у бригаді, осіб.

Слід зазначити, що при встановленні норми виробітку бригади необхідно попередньо виявити резерви і шляхи кращого використання робочого часу, провести відбір та вивчення передових прийомів праці, перевірити можливості використання на практиці різних наукових рекомендацій.

У зарубіжній практиці має місце попереднє врахування можливого рівня перевиконання норми при визначенні так званої встановленої норми, яка обчислюється на базі так званих основних норм.

Встановлені норми (Н_ВСТ) призначені для стимулювання інтенсифікації праці до рівня, заданого основ­ною нормою, тому що вони розраховані за результатами спостережень за дуже досвідченими робітниками. Тому встановлена норма для звичайних робітників вже містить певний процент пе­ревиконання (d_%) менш напруженої основної норми (Н_осн):

Н_вст = Н_осн ( 1 + d% /100)

Годинна ставка оплати праці встановлюється на основну норму, тому перевиконання основної норми виробітку (що може бути лише в межах досягнення встановленої норми, тобто не більше d_%) викликає відповідне підвищення заробітку робітника і відоб­ражає його зацікавленість у підвищенні інтенсивності праці та зростанні особистої психофізіологічної напруженості праці (тобто відображає особистий внесок окремого робітника).

Забезпечення високої напруженості встановленої норми виробітку досягають заздалегідь визначеним жорстким темпом її виконання за допомогою вирахування так званого нормалізованого часу виконання операцій. Він визначається на основі хроно­метражних спостережень, скоригованих за темпом праці. Урахування темпу праці здійснюють шляхом суб'єктивного зіставлення фактичного темпу роботи з нормальним, внесенням відповідних поправок у зафіксовану в ході хронометражних спостережень тривалість виконання робітником ручних операцій.

Нормалізований час(В_н) визначається за формулою :

В_н = Т х Р,

де Т — тривалість виконання операції, встановлена на основі хронометражних спостережень, хв;

Р — коефіцієнт темпу праці, тобто відношення темпу, що спостерігається під час виконання операції, до нормального темпу, прийнятого за 100%, частки одиниці.

Вперше метод урахування темпу роботи було запропоновано Ш. Бедо. Це специфічна риса зарубіжного нормування праці і один з головних способів інтенсифікації праці робітником за його власною ініціативою.

ІІ. Питання для перевірки виконання домашнього завдання

1. Як визначається норма часу на виготовлення партії виробів?

2. Яка методика визначення норми виробітку?

3. Що таке норма виробітку, за якою формулою її розраховують?

4. Який зв'язок між нормою часу та нормою виробітку?

5. Як визначається норма виробітку для ручних, машинно-ручних та машинних робіт?

6. Як визначається норма виробітку для апаратів безперервної дії?

7. Як визначається норма виробітку для апаратів періодичної дії, із зупинками через кілька циклів та без зупинок на обслуговування?

8. Як визначається норма виробітку для автоматизованих процесів?

9. Як розраховують бригадні норми часу?

10. Як встановлюється комплексна бригадна норма часу?

11. Як встановлюється норма виробітку бригади?

12. Як у зарубіжній практиці визначаються встановлені норми, основні норми та нормалізований час?

13. Як визначається норма обслуговування?

14. Як визначається коефіцієнт зайнятості робітника на операціях при встановленні норми обслуговування?

15. Як встановлюється норма змінного штату?

16. Як встановлюється норма обслуговування для допоміжних обслуговуючих робітників?

17. Як встановлюється норма чисельності на ремонтне обслуговування ?

18. Як встановлюється необхідна чисельність робітників для обслуговування гнучкої виробничої системи?

19. У чому полягають особливості нормування праці службовців?

20. Які показники застосовують на практиці до нормування праці різних груп службовців?

21. У чому полягають особливості діяльності керівників?

22. Що є продуктом праці керівників, у чому полягають їхні функції?

23. Які групи керівників та фахівців існують на великих підприємствах?

24. У чому полягає сутність методології нормування праці лінійних керівників?

25. У чому полягає сутність методології нормування праці функціональних керівників ?

26. Які основні фактори впливають на обсяг праці керівників?

27. У чому полягає сутність нормування чисельності службовців-спеціалістів у фахових підрозділах?

28. За якою формулою визначається норма часу на однорідні операції фахівців ?

29. У чому полягає особливість нормування праці в науково-дослідних фахових інститутах та дослідно-конструкторських підрозділах підприємств?

30. Як визначається очікувана трудомісткість виконання науково-дослідної роботи, дослідно-конструкторської розробки, проекту?

31. У чому полягає сутність нормування праці рядових службовців — технічних виконавців?

32. За якою формулою можна встановити норму часу на однорідні операції службовців — технічних виконавців?

33. У чому полягають суттєві відмінності між нормуванням праці робітників та різних груп службовців?