Тема 13. Загальна характеристика функціональної стратегії
13.1. Функціональний підхід до визначення стратегії
13.2. Чинники та елементи функціональної стратегії
13.3. Види функціональних стратегій підприємства
4 13.1. Функціональний підхід до визначення стратегії
3 функціональної точки зору,економічна стратегія підприємства – це сукупність конкретних (визначених специфікою діяльності конкретного підприємства) елементарних функціональних взаємопов'язаних і взаємообумовлених стратегій (функціональних складових стратегії підприємства), об'єднаних єдиною глобальною метою - створенням і підтриманням високого рівня конкурентної переваги підприємства в довгостроковому періоді.
i Тобто, економічна стратегія підприємства - це функціональна система підприємства з забезпечення його конкурентної переваги на перспективу.
Функціональні стратегії – це забезпечуючі стратегії, що визначають стратегічну орієнтацію функціональних напрямків – підсистем управління підприємством (маркетингу, виробництва, фінансів, науково-дослідного сектору, управління персоналом, екологічної і соціальної сфер) і забезпечують досягнення їх цілей, а також керованість процесом виконання корпоративної та конкурентної стратегій, приймаючи при цьому відчутну участь у розробці і корегуванні останніх.
i Іншими словами, функціональна стратегія стосується конкретного плану керування поточною й основною діяльністю підрозділу, наприклад, НДПКР, виробництва, маркетингу, фінансового і т. ін.
Для подальшого вивчення функціональної стратегії дамо відповіді на такі запитання.
Запитання 1: Яка основна роль функціональної стратегії?
Відповідь: Основна роль даної стратегії полягає в підтримці ділової стратегії і конкурентоздатності підприємства.
Запитання 2: Яке призначення функціональної стратегії?
Відповідь: Сформувати управлінські орієнтири для досягнення так званих «функціональних» цілей.
Запитання 3: У чому ж усе-таки полягає суть функціональної стратегії?
Відповідь: Функціональна стратегія, наприклад, для промислового підприємства, - це план виробництва, що передбачає необхідні заходи для підтримки ділової стратегії і досягнення виробничих цілей; функціональна стратегія конкретизує окремі деталі в загальному плані розвитку підприємства.
Запитання 4: На кого покладено основну відповідальність за формування функціональної стратегії?
Відповідь: На керівників (менеджерів) підрозділів і служб.
Запитання 5: Чи можлива розробка на одному підприємстві конфліктних функціональних стратегій?
Відповідь: Так, за умови просування «функціональних» стратегій незалежно одна від одної. Це сприяє виникненню нескоординованих або конфліктних стратегій.
Запитання 6: Коли, на якому етапі найкраще здійснювати координацію функціональних стратегій?
Відповідь: На стадії обговорення. Це сприяє запобіганню нескоординованих дій.
Запитання 7: Коли варто приступати до розробки функціональних стратегій?
Відповідь: Після визначення корпоративної і ділової стратегій, тобто, по суті, задана логіка подальшого руху підприємства вперед.
Запитання 8: Що є основою для розробки «гарних» функціональних стратегій?
Відповідь: Ретельний аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища.
Функціональні стратегії мають узгоджуватись і працювати на корпоративну та конкурентну стратегії. У свою чергу корпоративна і конкурентна стратегії повинні спиратися на функціональні, без врахування аналітичних даних і можливостей яких, розробити повноцінну і, головне, придатну для реалізації загальну чи бізнесову стратегію неможливо.
Відповідальність за розробку функціональних стратегій лежить на керівниках і головних спеціалістах відповідних функціональних служб.
Таким чином, призначенням функціональних стратегій є забезпечення розробки і досягнення довгострокових цілей кожною функціональною службою в руслі корпоративної і конкурентної стратегій підприємства, будучи при цьому:
а) одним із елементів системи формування корпоративної і конкурентної стратегій;
б) суб’єктами реалізації цих основних декомпонованих стратегій підприємства.
i Функціональні стратегії не ідентиферентні, а становлять систему. Тобто вони взаємодіють між собою. Але основоположною серед них в ринковій економіці довгий час вважалась маркетингова стратегія. На неї покладалось давати стратегічні установки всім іншим функціональним стратегіям при відповідних змінах ринкового середовища.
4 13.2. Чинники та елементи функціональної стратегії
Кожна функціональна служба (функція управління) має свої специфічні і найбільш загальні характеристики, за якими їх розрізняють:
а) мета;
б) інформаційна база;
в) методи прийняття, оформлення і доведення рішень;
г) кадри певної кваліфікації;
д) спеціальна технічна база і обладнання;
е) специфіка планування;
є) організація діяльності і управління;
ж) мотивація діяльності і контроль.
Ці характеристики, безумовно, є одночасно специфічними чинниками, що впливають на розробку тієї чи іншої функціональної стратегії.
Функціональні стратегії розробляються з урахуванням наступних загальних чинників:
· змісту діяльності підприємства;
· взаємозв’язку змісту та напрямку впливу конкретної служби на досягнення місії та конкретних цілей підприємства в цілому;
· характеру впливу виконання робіт кожною службою на розвиток чи занепад підприємства в цілому;
· меж функціональних служб та сфер інтересів, що перехрещуються;
· сильних і слабких сторін в діяльності окремих функціональних служб, у їх взаємодії;
· наявності вузько специфічних інтересів і підходів та конфлікту інтересів у розв’язанні загальних проблем підприємства;
· збалансованості інтересів підприємства і функціональних служб, між напрямками розвитку фірми в цілому і компетенцією фахівців, які є виконавцями окремих функцій, їх професіоналізмом, етичними нормами, підприємницьким духом тощо.
i Функціональні стратегії інколи називають субстратегіями.
До структури функціональної стратегії входять наступні елементи:
а) цілі даної функціональної служби узгоджені по вертикалі і горизонталі, тобто з цілями підприємства та інших функціональних підрозділів;
б) характеристика існуючих і потенційних умов середовища діяльності служби;
в) параметри корпоративної і конкурентних стратегій, які має забезпечувати служба;
г) основні напрямки їх розв’язання, тобто напрямки діяльності служби за різних сценаріїв розвитку подій;
д) послідовність і взаємоузгодженість розв’язання завдань;
е) перелік основних заходів із забезпечення цілей і завдань.
Багато авторів підручників і навчальних посібників із менеджменту рекомендують для проведення аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища використовувати матрицю SWOT-аналізу, яка, по суті, є одним із кращих інструментів формування набору функціональних стратегій підприємства в конкретних умовах.
Загальний алгоритм декомпозиції корпоративної стратегії за функціонально-стратегічним підходом має наступний вигляд:
-визначається загальний зміст і формат дерева стратегічних цілей підприємства, враховуючи рівень диверсифікації його бізнесу і основні стратегічні рішення, які треба прийняти на перспективу для їх реалізації;
-встановлюється загальна мета для кожного окремого функціонального підрозділу;
-визначаються основні цілі з кожного функціонального підрозділу, тобто здійснюється формулювання й обґрунтування різних можливих варіантів основних стратегічних рішень з кожного функціональному підрозділу;
-задаються конкретні стратегічні вказівки з окремих функціональних підрозділів підприємства (доробка основних стратегічних цілей з функціональних підрозділів до рівня конкретних стратегічних вказівок);
-з кожної стратегічної вказівки розробляється адекватний набір конкретних дій і заходів;
-здійснюється системне зведення заходів і дій з кожної позиції в цілісні функціональні стратегії як органічні програми відповідних конкретних дій щодо функціонального забезпечення бізнесу підприємства і реалізації корпоративної стратегії в цілому.
4 13.3. Види функціональних стратегій підприємства
Функціональна стратегія розробляється для кожного конкретного функціонального напряму певної сфери діяльності підприємства. Отже, підприємству слід мати стратегію НДПКР, виробничу стратегію, маркетингову стратегію, фінансову стратегію та інші, тобто розробляється стільки стратегій, скільки підприємство має основних функціональних напрямів діяльності.
Виробнича стратегіястосується налагодження виробничого процесу підприємства і його успішного функціонування. При формуванні виробничої стратегії необхідно не тільки враховувати наявні ресурси (матеріально-технічні, трудові, фінансові) та обсяги виготовлення продукції, а й технологічний рівень виробничих процесів і можливість оновлення (модернізації) парку обладнання; кваліфікаційний рівень персоналу; ступінь гнучкості виробничих процесів; конкретні дії, пов'язані з можливими вимогами споживачів до продукції, яку випускає підприємство. Усі ці фактори і визначають склад (структуру) і альтернативи виробничої стратегії з кожної її компоненти.
Розрізняють такі складові виробничої стратегії: планування виробництва і контроль; підвищення продуктивності праці; людський фактор у виробництві.
До основних складових виробничого плану, на основі якого формується виробнича стратегія, належать: основні виробничі операції; машини та обладнання; сировина, матеріали, комплектуючі; будівлі та споруди; вплив зовнішніх факторів.
Зокрема, можна виділити такі основні альтернативні стратегії виробництва:
-повне задоволення попиту, за якої підприємство виробляє продукцію адекватно потребам ринку. При цьому запаси на складах готової продукції є мінімальними, а витрати на виробництво можуть бути великими через часті зміни попиту;
-виробництво з орієнтацією на пересічний попит, яке передбачає нагромадження запасів певних товарів при раптовому зменшенні попиту і задоволення реальних потреб ринку за рахунок цих нагромаджень;
-виробництво з урахуванням реально існуючого мінімального попиту;
-використання існуючого виробничого потенціалу, яке передбачає такі альтернативи, як виробництво продукції на діючому виробництві, модернізацію виробництва, технічне переобладнання виробництва, реконструкцію виробництва, кооперацію тощо;
-створення нового виробництва;
-зміни у технологічному процесі, які передбачають нові методи виготовлення продукції, нові матеріали та сировину тощо;
-зміни в організації виробництва: спеціалізація, диверсифікація, інтеграція, конверсія, оптимізація виробничих процесів тощо.
Фінансова стратегіястосується рішень про доцільну структуру капіталу для підприємства (вибору оптимального співвідношення власного і залученого, основного і оборотного капіталу); розподілу і контролю фінансових ресурсів; визначення напрямів і форм інвестицій; оцінювання інвестиційних проектів; розробки бюджетів (власне, фінансову стратегію розробляють у формі бюджету. При цьому до розробки бюджетів слід підходити з позицій застосування методик гнучкого, альтернативного і нульового бюджетування, які передбачають багатоваріативність умов реалізації плану, можливі зміни в кон'юнктурі і можливість перегляду стратегії) тощо.
Фінансова стратегія відповідає за прогнозування фінансових показників стратегічного плану, оцінювання інвестиційних проектів, розподіл і контроль фінансових ресурсів.
Найважливішою складовою фінансової стратегії є прийняття рішень про доцільну для підприємства структуру капіталу.Насамперед, це стосується співвідношення між капіталом — основним і оборотним, власним і залученим. Велику роль при цьому відіграє структура майна підприємства. Підприємство має підтримувати певний баланс між заборгованістю і власним капіталом. Надмірність боргів може підвищити ризик фірми, насторожити інвесторів щодо спроможності фірми розплатитися з кредиторами. Це, у свою чергу, може підвищити вартість капіталу (тобто дохід, який фірма має платити інвесторам, щоб спонукати їх купувати власні акції чи облігації).
Проектуючи фінансову стратегію, доцільно передбачати певний резерв інвестиційних ресурсів та обігових коштів.
Фінансові стратегії розроблюють у формі плану (бюджету). Бюджет — це поточний план діяльності, де визначено витрати майбутніх періодів та джерела їх покриття; кількісно план виражається у фізичних і(чи) фінансових одиницях.
Бюджет підприємства містить такі основні підрозділи:
• план доходів і видатків (суми очікуваних доходів та виплат підприємства за певний період);
• план грошових надходжень і виплат (план руху готівки);
• плановий баланс (групування коштів за їх складом і розміщенням та джерелами надходження).
Зазначимо, що використання методів бюджетування у практиці управління підприємствами, які функціонують в умовах постійних ринкових змін, пов'язане з певними труднощами. По-перше, може бути досить великою невідповідність прогнозованих обсягів продажу і витрат фактичним показникам. По-друге, бюджети під реалізацію нових стратегій часто розроблюють виходячи з "історичних" пропорцій і нормативів, що призводить до неадекватного ресурсного забезпечення реалізації обраної стратегії. У цьому зв'язку важливого значення набуває використання методик гнучкого бюджетування, які передбачають багатоваріантність умов реалізації плану. Часто розроблюють кілька альтернативних бюджетів, де враховують можливі зміни у кон'юнктурі. Один із способів розв'язання другої проблеми — використання методу нульового бюджетування — підходу, який не враховує минулих і поточних бюджетних пропорцій для розподілу ресурсів під реалізацію нової стратегії підприємства.
Маркетингова стратегіястосується визначення (на основі застосування методів формального (для однопродуктового бізнесу) і портфельного, матричного (для багатопрофільного, мультипродуктового бізнесу) стратегічного аналізу) відповідних бізнесу підприємства товарів, послуг і ринків, на яких вони будуть пропонуватися.
Маркетингова стратегія (її також можна трактувати як товарно-ринкову стратегію) визначає найефективніший, з точки зору бізнес-стратегії, зміст комплексу маркетингу підприємства: товарної і цінової політики, ринкової політики, поведінки по відношенню до конкурентів, каналів розподілу, стимулювання збуту, підтримки продукту тощо. Конкретно вона передбачає обґрунтування вибору і формування: номенклатури та асортименту продукції; цільового ринку; цінової політики; конкурентної політики; системи збуту тощо. Маркетингова стратегія втілюється в програмі маркетингу, яка регулює поведінку і спрямовує розвиток підприємства в напрямку (в контексті) більш ефективної його діяльності на ринку. Загальний склад програми маркетингу: цілі та завдання маркетингу; стратегія маркетингу (загальна і за конкретними ринками); бюджет маркетингу.
Маркетингова стратегія передбачає обґрунтування вибору і формування: цільового ринку; номенклатури та асортименту; цінової політики; системи збуту; організації реклами.
Маркетингові стратегії відбиваються у плані (програмі) маркетингу, що є базовим документом, який регулює та координує діяльність усіх підрозділів підприємства з метою ефективнішої його діяльності на ринку. Загальний склад програми маркетингу: цілі та завдання маркетингу; стратегія маркетингу (загальна і за конкретними ринками); бюджет маркетингу.
Стратегія НДДКР стосується обґрунтування інноваційної ідеї підприємства від початкової розробки до впровадження на ринок. Стратегія НДДКР узагальнює основні ідеї про новий продукт — від початкової розробки до впровадження на ринок. Існують два різновиди цієї стратегії: інноваційна та імітаційна.
Розглянемо можливі напрямки стратегії НДДКР:
• наступальні (формування нових технологічних рішень для реалізації стратегій зростання);
• захисні (збереження позицій на ринку);
• конгломератні (наступально-захисні; їх використовують великі підприємства через значну капіталомісткість фундаментальних та прикладних розробок і ризиковий характер);
• проникнення;
• реакції (застосовують у разі можливого "технологічного прориву" конкурентів).
Основними альтернативами стратегії НДДКР є:
· формування нових технологічних рішень для реалізації стратегій зростання (наступальні стратегії);
· збереження позицій на ринку (захисні стратегії);
· наступально-захисні (конгломеративні) стратегії;
· стратегії проникнення;
· стратегії реакції (застосовують у разі можливого технологічного прориву конкурентів).
Стратегія управління персоналом стосується оптимізації кількості, складу і кваліфікації персоналу та мотиваційного режиму для ефективної діяльності та розвитку підприємства.
На багатьох підприємствах розроблюють стратегію управління персоналом, за допомогою якої розв'язують проблеми привабливості праці, мотивації, стимулювання, атестації персоналу, підтримування необхідної кількості персоналу для ефективної діяльності підприємства тощо.
Стратегія персоналу має в себе включати:
· профорієнтацію, профвідбір, профпідготовку, профперепідготовку;
· розстановку і закріплення кадрів;
· вдосконалення мотиваційного механізму їх діяльності;
· покращення умов і привабливості праці;
· профатестацію, стимулювання професійного росту;
· роботу з резервом кадрів;
· контроль за діяльністю персоналу;
· систему інформування кадрів про завдання колективів;
· виховання кадрів.
Отже, функціональна стратегія персоналу вкрай важлива.
Будь-яка філігранно відпрацьована стратегія залишиться на папері, якщо рівень кадрів нижчий її рівня. Кадри справді вирішують все. А тому, розробляючи стратегію персоналу, слід в першу чергу врахувати наступні найголовніші вимоги до неї.
Завдання стратегії персоналу можна сформулювати так:
-головним завданням є кадрове забезпечення корпоративної, конкурентних та функціональних стратегій підприємства;
-розробити заходи з адаптації наявного трудового потенціалу до нових вимог, передбачених новою стратегією підприємства; одночасно розробити нову, адекватну новій стратегії, концепцію трудозабезпечення і систему заходів з її реалізації;
-працювати на випередження тих змін, які передбачаються стратегіями підприємства, інакше нікому буде ці зміни впроваджувати і організовувати роботу по-новому;
-ввести систему кадрової роботи, яка б передбачала наявність, взаємозв’язок і взаємообумовленість всіх аспектів управління персоналом, її безперервність;
-не допускати виключно технічного, ресурсного підходу до кадрів, як до важливого фактору виробництва, а ставитись, як до соціальної складової діяльності підприємства. Адже повноцінне формування і відновлення трудового потенціалу залежить від соціального середовища, що у свою чергу залежить від ефективності системи управління підприємством.
Окрім розглянутих вище функціональних стратегій підприємства, розрізняють також наступні:
1. Організаційна стратегія. Це стратегія розвитку загального управління, яка систематизує пріоритети розвитку підприємства і відповідно організовує та координує реалізацію його стратегій.
Напрямки, завдання стратегії: а) перебудова організаційних структур управління (ОСУ) відповідно до обраних стратегій; б) декомпонування, доведення стратегій до без посередніх виконавців; в) розстановка кадрів для забезпечення стратегій; г) розробка системи прийняття рішень; д) організація системи контролю за реалізацією стратегій; е) розробка системи комунікацій
2. Екологічна стратегія. Передбачає заходи по збереженню довкілля від можливих негативних наслідків для екології запровадження нових стратегій розвитку підприємства.
Напрямки, завдання:
а) збереження від забруднення та ерозії земель, підтримання її високої родючості;
б) збереження від забруднення повітряного басейну;
в) збереження водного басейну:
г) створення екологічно сприятливих умов діяльності людей на підприємстві тощо.
3. Соціальна стратегія. Передбачає створення належної соціальної інфраструктури для нормального відтворення і відновлення затраченого трудового потенціалу (дитсадки, школи, медпрофілакторії, бази відпочинку і лікування, житло, комунальні послуги, високі доходи тощо).
4. Інформаційна стратегія. Це стратегія розвитку системи інформаційного забезпечення стратегій підприємства, розвитку інформаційних комунікацій. Окремі автори подають її як складову організаційної стратегії. Однак, на наш погляд, зважаючи на її важливість в стратегічному плануванні і управлінні її слід виділяти як самостійну функціональну стратегію.
|