Земельна рента, її поняття та складові. Особливості визначення земельної ренти на землях сільськогосподарського призначення і населених пунктів

Земля є невід'ємною частиною нашого життя і нашого існування. Як природний об'єкт, що охороняється законом, існує незалежно від волі людини, земля виконує екологічну функцію; як місце й умова життя людини - соціальну; як територія держави, просторова межа державної влади - політичну; як об'єкт господарювання - економічну функцію.

Земля як специфічний засіб виробництва відіграє подвійну роль, оскільки задіяна у процесі суспільного матеріального виробництва або іншої сфери соціальної діяльності.

Для підприємств промисловості, транспорту будівництва, розміщення населених пунктів, ряду інших галузей виробництва вона є просторовим операційним базисом, місцем для розташування будинків, споруд, устрою шляхів сполучень.

Цілком іншу роль виконує земля в сільськогосподарському виробництві та лісовому господарстві, де вона не тільки матеріальна умова, але й активний чинник виробництва. Землі - це носії визначених природних властивостей, тому в сільському і лісовому господарстві слугують не лише загальною умовою праці, але й основним засобом виробництва, предметом праці. Обробляючи землю як предмет праці, людина перетворює її у засіб праці.

Існуючи як природний об'єкт без впливу людини, земля як засіб виробництва має ряд якісних характеристик. Найважливішою відмінною рисою землі, що дозволяє їй виступати в сільському і лісовому господарстві основним засобом виробництва, є родючість, яка властива її поверхневому шару - грунту, що містить необхідні для росту й розвитку рослин вологу і поживні речовини (азот, калій, фосфор та ін.) у засвоюваній для рослин формі. Родючість значною мірою визначає споживчу вартість землі, її корисність і здатність у поєднанні з працею бути джерелом одержання сільськогосподарської та лісової продукції.

На відміну від інших засобів виробництва, які у процесі використання зношуються, втрачають свої корисні властивості, виходять із господарського обороту, природна продуктивна спроможність землі не зменшується, а збільшується при її раціональному використанні. В результаті цього земля являє собою вічний засіб виробництва.

До відмінних рис землі порівняно з іншими засобами виробництва належить її просторова обмеженість, сталість місцезнаходження і незамінність. У той час, як інші засоби виробництва можуть бути створені в потрібних кількостях і розмірах, поверхня землі не може бути розширена. Просторова обмеженість землі як об'єктивна властивість, усупереч мальтузіанському закону, що пов'язує обмеженість землі із зниженням родючості при подальших вкладеннях у неї капіталу, означає не обмеженість її продуктивних сил, а лише необхідність і можливість використання землі у визначених природою просторових межах.

З просторовою обмеженістю землі пов'язана така особливість, як сталість її місцезнаходження, тобто необхідність використання земельної ділянки там, де вона розміщена. Принцип не переміщення земельної ділянки має значення для розв'язання питань територіального розміщення та спеціалізації народного господарства і впливає на витрати виробництва й собівартість сільськогосподарської продукції.

Важливою особливістю землі є її незамінність - неможливість використовувати замість неї будь-які інші засоби виробництва. Незамінність землі, особливо в сільському і лісовому господарстві, зумовлює об'єктивну потребу в підвищенні інтенсивності використання земельних ділянок шляхом вкладення додаткових витрат із метою одержання більшої кількості продукції з одиниці площі.

Земельні відносини - це вольові суспільні відносини, вони мають об'єктивний характер і є економічними відносинами. Землю включено у сферу виробництва, оскільки забезпечуючи людину їжею і готовими засобами життя, вона стає об'єктом присвоєння, тобто власністю. Всяке виробництво є присвоєння індивідуумом предметів природи в тій чи іншій формі власності. Виникнення відносин власності на землю як фактор матеріального виробництва та іншої соціальної діяльності зумовлює економічний характер земельних відносин, в основі яких лежить земельна рента.

Рента - це економічна форма реалізації земельної власності. Наявність власності на землю зумовлює одержання землевласником додаткового доходу, який виступає як земельна рента. З яких би частин не складався цей дохід, для нього з власне земельною рентою загальне те, що він визначає вартість (ціну) землі, яка є не що інше, як капіталізований дохід від надання землі в оренду. Саме

безпосередній зв'язок між ціною землі та земельною рентою викликає необхідність детальнішого розгляду природи земельної ренти.

Хоча особливості прояву земельної ренти на землях, віднесених до різних категорій, суто індивідуальні, закони рентоутворення єдині для всіх земель. Виділяють такі основні форми земельної ренти: абсолютну, диференціальну, монопольну.

Зупинимося на особливостях утворення земельної ренти в сільському господарстві, яка зумовлюється тим, що земля в сільському господарстві виступає не лише матеріальним, але й активним фактором виробництва.

Диференціальна земельна рента характеризується відмінностями у природних умовах, які призводять до того, що при однакових витратах на різних за якістю й місцерозташуванням землях виробляється різний обсяг продукції, а відповідно й неоднаковий додатковий дохід, який і є матеріальною основою ренти.

Фактори, які впливають на утворення диференціальної ренти у сільськогосподарському виробництві, поділяють на об'єктивні (родючість земельних ділянок, їхнє місцерозташування) і суб'єктивні, що залежать в основному від підвищення інтенсивності ведення господарства, продуктивності праці тощо. Тому за способом утворення земельну ренту поділяють на два види: диференціальну ренту І (утворюється під дією об'єктивних факторів при одному й тому ж рівні інтенсивності ведення господарства) та диференціальну ренту II (у результаті дії суб'єктивних факторів на одних і тих же земельних ділянках).

Абсолютна земельна рента не пов'язана з природними та економічними факторами ведення сільськогосподарського виробництва, а зумовлена монополією власності на землю. Тобто власник землі надає земельну ділянку в оренду тільки за плату навіть у тому разі, коли земельна ділянка має найгірші показники за якістю й розташуванням. В цьому випадку за умови, що попит на продукцію, яку виробляють у даній місцевості, перевищуватиме її виробництво, складатимуться вищі ринкові ціни на продукцію, що забезпечить одержання прибутку, який і набирає форми абсолютної ренти.

Умовами утворення монопольної ренти є обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови. Для цих земель характерно те, що лише на них і тільки таких природно-кліматичних умовах можливе виробництво сільськогосподарської продукції з особливими характеристиками. Оскільки виробництво специфічної продукції не може бути збільшене за рахунок розширення регіону вирощування та залучення до сільськогосподарського обігу нових земель, а постійний і високий попит на цю продукцію не задовольняється, виникає можливість встановлення монопольно високих цін." Різниця між монопольними цінами й витратами на виробництво і становить монопольну ренту, яка залишається у землевласника.

Закономірності утворення земельної ренти в населених пунктах такі ж, як і у сільському господарстві. Специфіка полягає в тому, що земля у містах розглядається не як засіб (ресурс) виробництва, що притаманно сільськогосподарському виробництву, а як просторовий базис забезпечення життєдіяльності.

Цінність міських - у їхній здатності приносити додатковий прибуток, який утворюється в містах, передусім завдяки зручності місцерозташування стосовно ринків ресурсів і збуту та інфраструктурному облаштуванню території. За

можливість одержання цього доходу, власне, й справляється плата за міські землі. Вона повинна відповідати грошовій сумі, яка, якщо її вкласти в банк, дасть у вигляді відсотків з вкладу прибуток такого ж розміру, як і рентний дохід, який щорічно одержують із даної земельної ділянки. Тобто ціна землі - це капіталізована земельна рента.

Цінність міських земель складається з показників диференціальної, абсолютної та монопольної ренти. Диференціальна рента відображає конкретну цінність земельної ділянки й поділяється на ренту за рахунок:

доступності ділянок, що зумовлена скороченням витрат на ввезення сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і вивезення готової продукції, а також зростанням продуктивності праці робітників у результаті зменшення транспортної втоми;

освоєння території, яка визначається зниженням вартості продукції завдяки скороченню витрат на створення інженерно-транспортної інфраструктури (мережі енерго- та водопостачання, каналізації, шляхи автомобільного і залізничного транспорту тощо);

ефективності додаткових капіталовкладень в облаштування території, що зумовлена можливостями і вигодами даної ділянки, а також способом її використання, зокрема поєднання сумісних між собою функцій: пропозиція додаткових послуг формує за таких умов підвищений попит і, отже, збільшує споживчі властивості ділянки.

Абсолютна рента характеризує ефективність цільового використання земельної ділянки. На відміну від диференціальної ренти вона не залежить від конкретних властивостей ділянки. її показники стосуються в цілому галузі чи виду діяльності, що використовує землю, і визначаються притаманною їй органічною будовою капіталу: будь-яка галузь народного господарства використовує землю як просторовий операційного базис, створюючи тим самим мінімальну галузеву ренту. її можна назвати рентою переваги мети використання.

Монопольна рента у місті утворюється на всіх ділянках незалежно від їхніх властивостей, оскільки для розміщення будівель потрібні ділянки в певних місцях, на певних територіях, а пропозиції вільних ділянок унаслідок обмеженості території міста в цілому не відповідають попиту на них. Особливо це характерне для районів, що мають якості, які практично неможливо відтворити: ядро центру, що історично склався; заповідні території, території з оздоровчими властивостями тощо.

Обмеженість міських земель як ресурсу з певними властивостями на кожному етапі розвитку суспільства в межах окремих регіонів і населених пунктів призводить до того, що визначальним у ціноутворенні на міські землі є попит на розміщення в найсприятливіших умовах. Тобто реальна вартість земель може бути встановлена лише за умови існування ринку землі на основі кон'юнктури попиту та пропозиції. Інакше кажучи, її формують чотири фундаментальних фактори: попит, пропозиція (точніше - їхня обмеженість), корисність і відчуженість об'єктів.

Контрольні запитання.

І.Що таке земельна рента? Які форми ренти ви знаєте? 2.Які умови формування диференціальної ренти І та II?

3.Що зумовлює формування монопольної ренти на сільськогосподарських гіддях?

4.У чому полягає принципова відмінність формування земельної ренти на землях сільськогосподарського призначення тау населених пунктах?

5.Які основні фактори зумовлюють виникнення диференціальної ренти в населених пунктах?